Перший нарис у новому циклі статей про учасників підпільної організації Союз збройної боротьби – 1 присвячуємо вчителю з Рівного, який заради боротьби за незалежність своєї держави покинув родину, рідне місто і, попри небезпеку для власного життя, став зв’язковим.

Юзеф Відавський народився 1914 р. у Янові (нині Люблінське воєводство). Невідомо, коли саме його батьки Андрій (приблизно 1862 р. н.) та Павліна (приблизно 1874 р. н.) Відавські прийняли рішення про переїзд на Волинь, проте вже у міжвоєнний період багатодітна родина мешкала в селі Видумка Рівненського повіту. Андрій Відавський столярував, а Павліна займалася домашнім господарством. Окрім Юзефа вони виховали ще чотирьох дітей: Адама (1917 р. н.), Антона (1911 р. н.), Леокадію (1906 р. н.) та Владиславу (1900 р. н.).

Відомо, що Юзеф мав середню освіту. Після її здобуття він працював учителем у Рівному. З 1929 р. молодий працівник вступив до Союзу вчителів Польщі. 1936–1937 рр. юнак перебував на строковій військовій службі.

На початку німецько-польської війни у вересні 1939 р. Юзефа Відавського призвали на фронт у званні підпоручика. Там він отримав поранення від розриву гранати. Тривалий час хлопець лікувався в госпіталі в Отвоцьку. І лише в кінці листопада 1939 р. йому вдалося повернутися до своїх батьків до Рівного. Разом із Юзефом на війну призвали також двох його братів. Обоє потрапили до німецького полону і їхня доля залишалася для родини невідомою.

Після повернення до Рівного Юзеф потребував психологічної реабілітації та операції з видалення осколка, котрий залишався у його обличчі. Для проведення операції потрібні були кошти, яких родина Відавських не мала. Юзефу не вдалося повернутися на попереднє місце своєї роботи у школі, оскільки воно було вже зайняте.

У кінці листопада 1939 р. у Рівному Юзеф Відавський зустрівся зі своїм знайомим Юзефом Озерським. Останній розповів, що їде до Львова, щоб звідти нелегально перебратися за кордон. Оскільки Юзеф Відавський теж планував поїздку до Львова, вони вирішили їхати разом. У Львові Озерський познайомив Юзефа з Ковалем (ім’я не відоме). Розпитавши Юзефа про його життя, настрої, Коваль запропонував йому взяти активну участь в діяльності підпільної організації. Юзеф Відавський погодився, і невдовзі його представили одному з керівників Львівського центру на псевдо «Еміль». Таке псевдо мав Пьотр Марціняк, який із січня до квітня 1940 р. здійснював керівництво регіональними осередками СЗБ, у тому числі й на території Волинського воєводства. Відтоді Юзеф, який отримав два псевдо, «Віт» та «Юзек», був на постійному зв’язку з Ковалем та Марціняком, виконуючи їхні завдання з налагодження діяльності штабів організації на території, приєднаній до УРСР. Неодноразово Юзефу доводилося зустрічатися також із керівником Львівського керівного центру СЗБ–1, полковником Владиславом Жебровським.

Юзефа Відавського арештували 31 березня 1940 р. і доправили до в’язниці НКВС у Дрогобичі. В анкеті арештованого у графі «особливі зовнішні прикмети» зазначено: ріст вище середнього, блондин, очі сірі, обличчя щупле. Під час арешту у нього вилучили 164 радянські рублі 36 копійок, 1 злотий та 80 грошів, 16 купюр іноземної валюти та інший дріб’язок, такий як гребінці, мундштуки для куріння, прості олівці, галстук, носовичок та ін. Всі вилучені речі передали на зберігання до 1-го спецвідділу УНКВС по Дрогобицькій області.

На першому допиті, який розпочався о 23 год. 50 хв. 3 квітня і завершився о 05 год. 10 хв. 4 квітня 1940 р., Юзеф не приховував, що був патріотом Польщі. Він відверто розповів, що в СЗБ виконував функції зв’язкового, а радше офіцера-інструктора з керівництва окружними штабами, що діяли у Рівненській та Дрогобицькій областях. Упродовж слідства він у деталях розповів про свої поїздки до Борислава та Рівного у січні-лютому 1940 р.

Перебуваючи у в’язничній камері майже рік, хлопець вирішив обрати нову стратегію своєї поведінки. На допиті від 24 березня 1941 р. він почав категорично заперечувати той факт, що конспіративна організація, членом якої він був, вела боротьбу з радянською владою. За його словами СЗБ готував збройне повстання лише на той випадок, коли Західну Україну захопить Німеччина, тобто фактично був союзником радянської влади.

Упродовж слідства Юзеф перебував у в’язниці Дрогобича. Двічі його справу відправляли на дослідування. Тож на початок німецько-радянської війни він перебував у дрогобицькій в’язниці, чекаючи вироку Особливої наради при НКВС СРСР.

В архівно-слідчій справі Юзефа Відавського є довідка Управління НКВС СРСР міста Свердловська, датована 11 лютого 1942 р., у якій зазначено, що оскільки «…Відавського Юзефа Андрійовича евакуювали у зв’язку з воєнним станом із прифронтової смуги й не виявили у в’язницях, його справу знято з розгляду Особливої наради за відсутністю відомостей про місце перебування обвинуваченого й тимчасово передано на зберігання до архіву 1-го спецвідділу НКВС СРСР».

Постановою Управління Міністерства державної безпеки Дрогобицької області від 13 жовтня 1948 р. було оголошено розшук Юзефа Відавського. Лише 22 лютого 1957 р. кримінальну справу по його звинуваченню припинили й остаточно здали до архіву. У постанові старшого слідчого УКДБ при Раді Міністрів УРСР по Дрогобицькій області капітана Калашнікова зазначається: «… Вжиті заходи не допомогли знайти Відавського, і його місце перебування невідоме. Свідчення арештованих Стеця, Чеховського і Бурчака (діячі Дрогобицького осередку СЗБ, – авт.) не можуть бути прийняті як беззаперечні докази провини Відавського, оскільки ні опізнань, ні очних ставок між ними і Відавським зроблено не було і їхнє місце перебування також не відоме. Таким чином, достатні докази для передачі Відавського до суду у справі відсутні і зібрати їх немає можливості…»

Хочеться вірити, що Юзефу Відавському вдалося вирватися з радянських казематів і прожити щасливе життя. Можливо з допомогою читачів «Волинського монітора» нам вдасться дізнатися про його подальшу долю.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.