Працівника луцького банку Максиміліана Корицінського НКВД звинуватив в участі в антисовєтській підпільній організації. Він, вибудувавши власну лінію захисту, витримав майже півторарічне слідство й добився порівняно м’якого вироку – «всього» п’ять років заслання.

Касира Земельного банку в Луцьку Максиміліана Корицінського арештували 20 листопада 1939 р. за підозрою в участі у контрреволюційній повстанській організації «Комітет захисту польського уряду» (у справі подано саме таку назву, можливо, йшлося про підпільну організацію «Коменда оборонців Польщі», – авт.). Спочатку справа, заведена на членів комітету, була груповою, а згодом частину матеріалів виділили в окремі справи. Одна з таких була проти Максиміліана Корицінського.

В анкеті арештованого записано, що Максиміліан Владиславович Корицінський народився 22 лютого 1878 р. у Гомелі. На момент арешту проживав у Луцьку на вулиці Траугутта, 25 (сучасна вулиця П’ятницька гірка), працював касиром у Земельному банку, був неодруженим, до жодних політичних партій не належав. Затриманого помістили в Луцьку в’язницю.

Дактилоскопічна карта Максиміліана Корицінського

При обшуку енкаведисти відібрали в Корицінського ключі від сейфа та робочого стола, а потім передали їх працівникові банку Генрику Мінкевичу, про що у справі збереглася відповідна довідка.

Довідка про передачу ключів

Перший допит провели 11 грудня 1939 р., другий – через три дні. На них слідчий з’ясував, що арештований перебрався до Польщі в 1923 р., а до цього він жив у Росії, в Петербурзі, працював, зокрема, в міністерстві фінансів. Після переїзду до Польщі продовжував займатися фінансами, а з 1926 до 1932 р. працював у варшавському Земельному банку. Потім переїхав до Луцька, де мешкав до свого арешту.

Корицінського одразу ж почали розпитувати про людей, із якими він проходив у спільній справі. Це були його колеги з банку Вацлав Сплава-Нейман та Вітольд Мамчиц.

На допиті 15 грудня 1939 р. Максиміліана Корицінського вперше звинуватили в участі в антисовєтській організації. Він це заперечив і сказав, що вважає себе винним перед совєтською владою лише в одному: в тому, що допоміг перебратися за кордон польським офіцерам Войтику (імені не пам’ятав) та Віталію Вільчинському. Як записано в протоколі, вони планували у Франції долучитися до «польської армії генерала Сікорського, щоб збройним шляхом відновити польську державу». Корицінський нібито звів їх із Мамчицем, який нелегально переправляв охочих через угорський та румунський кордони. Войтик мав вдавати агента із закупівлі лісоматеріалів, а Вільчинський нібито їхав до тітки, яка перебувала при смерті в санаторії. Вони мали добратися до Ворохти, а вже звідти – до Румунії. Корицінський дав цим двом чоловікам гроші на дорогу: одному – з банківської каси в борг, а другому – власні кошти.

На наступних допитах слідчий знову намагався звинуватити Корицінського в участі у повстанській організації. Арештований продовжував дотримуватися обраної лінії захисту: заперечував участь у будь-якій організації й говорив лише про допомогу в нелегальному перетині кордону. Це не завадило слідству висунути проти Корицінського офіційне звинувачення (цитуємо постанову від 20 січня 1940 р.): «Є учасником контрреволюційного повстанського Комітету захисту польського уряду».

Потім у розслідуванні настала велика перерва. Допити енкаведисти відновили аж у січні 1941 р. Корицінський продовжував наполягати на своєму: в антисовєтських організаціях участі не брав. Допитуваний розповів про своє членство в численних громадських і благодійних товариствах, а також у партії ОЗН (пол. Obóz Zjednoczenia Narodowego, укр. Табір національного єднання). Він наголосив, що його участь у партії та згаданих організаціях полягала виключно у сплаті внесків.

Десь у цьому річному часовому проміжку героя нашого нарису перевели у в’язницю в Києві. Місцеві слідчі знову почали розпитувати про дореволюційну професійну діяльність, про роботу в совєтській Росії, а потім у незалежній Польщі, ймовірно, намагаючись знайти якісь зачіпки. Максиміліан Корицінський продовжував відкидати свою участь в антисовєтській діяльності, заперечив також письмові покази своїх колег Евгеніуша Адамовича та Казимира Жизневського, в яких вони говорили про нього як про учасника підпільної організації.

Урешті-решт наприкінці лютого 1941 р. слідство завершили і 13 березня Корицінському висунули остаточні звинувачення. Слідчі були змушені в документі констатувати, що обвинувачений особисто надав фінансову допомогу двом особам для нелегального перетину кордону, але «приналежність до польської антисовєтської організації відкидає».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 61 від 14 червня 1941 р., Максиміліана Корицінського заслали в Башкирську АССР строком на п’ять років, відраховуючи термін від 20 листопада 1939 р. Такий відносно м’який вирок можна пояснити, схоже, виключно стійкістю Максиміліана Корицінського в дотриманні своєї лінії захисту під час допитів.

Виписка з протоколу з вироком Максиміліану Корицінському

У справі збереглася довідка, що Максиміліана Корицінського як польського громадянина звільнили з-під варти за амністією 29 серпня 1941 р. на підставі наказу Президіуму Верховної Ради СССР. Його подальша доля нам не відома.

Заключенням прокуратури Волинської області від 18 грудня 1989 р. Максиміліана Корицінського реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх