Упродовж років досліджень мені довелося опрацювати кілька сотень кримінальних справ засуджених за політичними статтями. Всі вони мають певні схожі риси, подібний перебіг. Але справа Пьотра-Ромуальда Домбровського мене вразила.

Спочатку все було стандартно, справа виглядала як досить типова. Але вже на перших десятках сторінок переді мною почав вимальовуватися стрункий драматургічний сценарій. За сухими рядками офіційних документів стали проступати живі герої, їхні дії, думки, наміри, інтер’єри. Я назвав би її показовою, адже за нею яскраво прослідковуються методи ведення політичних справ функціонерами НКВД, а також тактики виживання обвинувачених. Слово «виживання» тут вжито в буквальному сенсі, адже від того, як вів себе арештований під час слідства, залежало його життя.

Акт 1. Зав’язка

Початок цієї справи звичайний. Героя нашого нарису працівники НКВД арештували 8 липня 1940 р. у містечку Торчин. У постанові на арешт, складеній оперуповноваженим сержантом міліції Прокоповим, записано наступне: «Пьотр-Ромуальд Домбровський є учасником контрреволюційної католицько-повстанської організації й має наміри в найближчий час провести терор проти совпартпрацівників».

Постанова на арешт Пьотра-Ромуальда Францішковича Домбровського

В анкеті арештованого зафіксовано, що Пьотр-Ромуальд Францішкович Домбровський народився в 1887 р. у місті Холм. На момент арешту проживав у Затурцях, працював старшим заготовником 1-го львівського харчоторгу. У графі «Соціальний стан» записано: «Колишній власник млинів і електростанції». Закінчив чотири класи гімназії, був безпартійним, у війську не служив, несудимий. До складу сім’ї входили дружина Гелена (48 років; вік вказано станом на липень 1940 р.) та сини Тадеуш (21 рік), Збігнев (вік не зазначено) і Генрик (12 років). Брат Станіслав проживав у Львові.

При обшуку в Домбровського вилучили 6060 рублів, паспорт і особисту посвідку. Гроші здали на зберігання у фінансовий відділ НКВД, а арештованого помістили в Луцьку в’язницю.

Отож, ми щойно познайомилися з протагоністом нашої драми. Поки що його образ – тільки ескіз, але він розкриється далі.

Акт 2. Дія 1. Перший допит

Тут на сцені з’являється антагоніст – слідчий Нестеренко. Я уявляю його молодим лейтенантом НКВД, який тільки нещодавно закінчив училище. З чого такий висновок? У протоколах проведених ним допитів дотримано всі формальності, все зроблено старанно, як книжка пише. Зафіксовано також години початку і закінчення допитів – ця немаловажна деталь дасть нам змогу відтворити багато подробиць справи. Лейтенант, схоже, хоче швидко і красиво завершити однозначну для нього справу, «розколоти» Домбровського. Можливо, це одна з перших чи навіть перша його справа.

У протоколі першого допиту, проведеного Нестеренком 12 липня 1940 р., записано, що Домбровський (цитуємо документ) «у Волинському воєводстві будував млини і працював на них певний час, тобто експлуатував їх за вкладену працю. До революції жив на відсотки, які отримував від газогенераторного млина в Торчині».

Слідчий Нестеренко одразу взяв бика за роги, спитавши, чи визнає Домбровський себе винним в участі у контрреволюційній організації. Коли той рішуче відкинув звинувачення, лейтенант сказав: «До цього запитання ми ще повернемося, а поки що назвіть ВСІХ (підкреслення наше, – авт.) своїх знайомих, із якими вам довелося зустрічатися і вести будь-які розмови».

Звернемо увагу на тактику службовців НКВД: вони намагалися вже на початку допиту першим або другим після якогось нейтрального запитанням приголомшити свого візаві, звинувативши у важкому злочині. Якщо це не спрацьовувало (а часто таки спрацьовувало), вони затягували арештованого в розмову. Тема розмови не була аж такою важливою, це була просто димова завіса: набагато важливішими були прізвища, які прозвучать з уст арештанта. Якщо були якісь зачіпки – факти чи свідчення інших людей, слідчий використовував їх, якщо ні, ставив загальні питання, терпеливо чекаючи, доки арештований сам назве якесь прізвище. Тому й тут, після того як Домбровський парирував перше гостре питання, слідчий сказав назвати «всіх своїх знайомих, із якими довелося зустрічатися».

Домбровському – 53 роки. Він людина з досвідом, тому без труднощів розгадав тактику противника. Він знає, що йдеться про його життя, тому максимально обережний.

Тож Пьотр-Ромуальд на це запитання сказав, що геть усіх згадати неможливо, адже до млина приходять сотні людей. Слідчому це дуже не сподобалося.

Далі на різкі наполягання лейтенанта Домбровський назвав понад десяток прізвищ колег, із якими працював у харчоторзі. Це було очевидне рішення, адже всі ці прізвища були й так уже відомі слідчому, нічого нового він не довідався. Більшість названих становили євреї, було кілька росіян. Було й двоє поляків, за яких хотів ухопитися Нестеренко, але арештований сказав, що з ними не контактував, тому не може нічого про них розповісти.

Тоді слідчий знову кинувся в атаку. Він звинуватив Домбровського в тому, що, за його даними, він приховує своє знайомство з торчинським ксьондзом, який є одним із найактивніших членів контрреволюційної організації, до якої входить і сам Домбровський.

Домбровський на це відповів, що пригадує, як дійсно один раз був у ксьондза вдома і той попросив його зробити побутові покупки у Львові. Розмови про політику зі священником він заперечив.

На цьому допит, який тривав з 22:30 до 3:30 ночі, перервали. Обидва герої драми втомилися.

Зауважимо: прізвища ксьондза в Торчині ні слідчий, ні обвинувачений не назвали. Нестеренко чекав, коли воно прозвучить з уст Домбровського, але той вистояв у цьому двобою.

Дія 2. Зміна епізоду і фігурантів

Наступного дня допит продовжили. Слідчий далі йшов за методикою ведення допиту: змінив епізод звинувачення і фігурантів, чекаючи, доки жертва оступиться і скаже щось зайве.

Цього разу слідчий випитував Домбровського про Станіслава Модельського, жителя Торчина, муляра за фахом. Нестеренко твердив, що Модельський нібито є членом контрреволюційної організації і що він зустрічався з Домбровським біля кінотеатру 23 червня 1940 р. Конкретні дати – це також один із гачків НКВД. Рідко хто з людей пам’ятає, що він робив у конкретний день, і ці невідповідності слідчі використовували як звинувачення в неправдивості.

 Нестеренко назвав ще кілька прізвищ, але Домбровський твердо стояв на своєму: «Я нікого з них не знаю». Допит перервали через чотири з половиною години. Перша битва закінчилася, слідчий її програв.

Далі слідчий узяв паузу. Мабуть, молодий лейтенант зрозумів, що треба шукати інші зачіпки, чи просто елементарно втомився.

Черговий допит Нестеренко розпочав 22 липня о 22:20. Він одразу заявив, що слідству відомо про таємні завдання та інструкції, які Домбровський мав передати від контрреволюційної організації у Львові торчинській повстанській організації. Проте в його запитаннях не прозвучало жодного конкретного прізвища, місця чи навіть назви організації. Домбровський усе відкидав. Допит закінчився о 4:00 ночі.

23 липня лейтенант Нестеренко одразу звинуватив Домбровського в тому, що він (цитуємо документ) «є активним учасником контрреволюційної повстанської організації, виконуючи в ній функції зв’язківця». У протоколі допиту за 23 липня є всього одне запитання: «Чи визнає себе Домбровський винним в участі в контрреволюційній організації?» Підслідний знову твердо відкинув звинувачення. Як на одне запитання, дуже промовисто виглядає час початку й закінчення допиту: 12:00–16:50. Також очевидним виглядає факт, що фантазія Нестеренка вичерпалася. Горішок виявився йому не по зубах.

Постанова при притягнення Пьотра-Ромуальда Францішковича Домбровського як звинуваченого

Дія 3. Зміна слідчого

Наступний допит відбувся 27 серпня о 23:30. Тут на сцену виходить новий герой драми, сержант держбезпеки Сімонов. Видно, що цей слідчий мав показати молодому лейтенанту, як розслідувати подібні справи. Він має вже певний досвід, почувається впевнено.

Сімонов напряму вимагав у підслідного назвати прізвище торчинського ксьондза, але Домбровський уперто тримався того, що прізвища не знає. Врешті сам слідчий запитав: «Чи визнаєте себе винним у тому, що привозили листівки контрреволюційного характеру зі Львова ксьондзу Левицькому?» Звісно, Домбровський продовжив заперечувати своє близьке знайомство зі священником.

Сімонов знову вирішив розіграти карту Модельського, але Домбровський усе відкидав. Виснажливий допит закінчили о 3:00.

Перший акт завершився. Можемо підбити підсумки. Слідчі нічого не досягли, а Домбровський витримав усі атаки, обравши правильну тактику: все відкидати й не говорити конкретних прізвищ і фактів. Проте до кінця цієї драми було ще далеко. Поки що завіса. Антракт.

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх