«Дякую за те, що нагадали цю забуту історію. Антоній Вітчак – мій прадід. Завдяки вам через 86 років нарешті стало відомо, що саме з ним сталося», – написав до редакції «Волинського монітора» Вітольд Зайонц із Польщі.

У березні цього року на шпальтах «Волинського монітора» вийшла стаття про Антонія Вітчака, арештованого в травні 1940 р. у Луцьку та засудженого енкаведистами до радянських таборів. Стаття була написана на основі кримінальної справи, яка нині зберігається у фондах Державного архіву Волинської області. Разом з іншими кримінальними справами фонду № 4666 за 1939–1953 рр. її оцифрували та оприлюднили на сайті архіву.

У червні цього року редакція отримала лист від Вітольда Зайонца, правнука Антонія Вітчака:

«Моя бабуся Ірена Жуковська – це та 15-річна донька, про яку йдеться у вашому матеріалі. Дякую за те, що нагадали цю забуту історію. Антоній – мій прадід. Його дружина, за вашими даними, Марія, на надгробку має викарбуване ім’я Маріанна. Вона похована на Липовому цвинтарі в Глівіцах разом зі своєю дочкою Іреною (в матеріалах кримінальної справи слідчі НКВС вказали ім’я дружини саме як Марія; редакції раніше не вдалося підтвердити це чи спростувати, – ред.).

Із моменту арешту Антонія ніхто не знав, що з ним сталося. Його слід загубився. Він ніколи не повернувся, не вдалося знайти його також через Червоний Хрест. Ми підозрювали, що його вбили в Катині, проте з представлених вами даних стає зрозуміло, що його заслали в табори і там він, імовірно, помер.

Маріанна не знала, що сталося з її чоловіком. Так розповідала мені моя мама на основі того, що почула від Маріанни та Ірени.

Доля цієї родини, яка пережила воєнні випробування, врешті-решт привела їх до Томашова-Мазовецького, після чого Ірена познайомилася з моїм дідусем і переїхала до Глівіц. Вона служила в 1-й армії Війська Польського і саме там познайомилася з моїм дідусем. У 1945 р. вона перебувала в Берліні, не підозрюючи, що воює пліч-о-пліч з убивцями свого батька.

Дві сестри, Вероніка та Геновефа (доньки Маріанни та Антонія Вітчаків, – ред.), до самої смерті жили в Томашові-Мазовецькому. Тож, окрім Антонія, усі вони пережили війну й оселилися в післявоєнній Польщі.

Дякую за чудову роботу, яку ви виконуєте. Завдяки вам через 86 років нарешті стало відомо, що саме сталося з Антонієм. Він став ще однією тихою жертвою сталінського режиму. Нехай спочиває з миром. А вам, шановна редакціє, ще раз щиро дякую за виконану роботу та розкриття історичної правди».

Світлини Антонія Вітчака та його дружини Маріанни в родинному альбомі

Антоній Вітчак

Могила дружини Антонія Вітчака Маріанни Вітчак та їхньої доньки Ірени Жуковської (в дівоцтві Вітчак) на кладовищі у Глівіцах

***

У листопаді 1940 р. Особлива нарада при НКВД СССР 1940 р. звинуватила Антонія Вітчака «в тому, що з 1925 до 1939 р. він служив у польській поліції, тобто у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР», та засудила до восьми років виправно-трудових таборів. Покарання він мав відбувати в Онеглазі. Ні редакції, ні родині не відома його подальша доля. 

Заключенням прокуратури Волинської області від 29 березня 1989 р. Антонія Вітчака реабілітовано.

Наталя Денисюк

Фото надав Вітольд Зайонц