Олександра Тухольського, начальника в’язниці в Каліші, працівники НКВД арештували 26 жовтня 1939 р. Його на вулиці Луцька впізнала колишня засуджена, яка відбувала покарання в очолюваному Тухольським пенітенціарному закладі.

Постанову на арешт начальник Управління НКВД Волинської області, старший лейтенант держбезпеки Білоцерковський підписав аж через два місяці, 29 грудня 1939 р. Що цікаво, в день арешту виписали ордер на проведення обшуку в квартирі затриманого, але його чомусь не провели, про що у справі збереглися відповідні документи.

Постанова на арешт Олександра Тухольського

З анкети арештованого дізнаємося, що Олександр Станіславович Тухольський народився в 1889 р. у місті Серпц тодішньої Плоцької губернії (сучасне Мазовецьке воєводство). Походив із селянської родини, здобув середню освіту, вивчився на вчителя. Мав чин підпоручика резерву. З 1925 до 1939 р. працював у пенітенціарній системі, зокрема був начальником в’язниці в кількох польських містах. У Луцьку проживав на вулиці Королеви Ядвіги, 39 (нині вулиця Данила Братковського). Був одружений з Едитою Галер (33 роки, тут і далі вік подано станом на осінь 1939 р.). Подружжя мало двох синів: Тадеуша (вісім років) і Мацея (чотири роки).

Затриманого помістили в Луцьку в’язницю.

Із протоколу першого допиту, який у день арешту провів слідчий, молодший лейтенант держбезпеки Трегубов, можна доповнити біографічні дані Тухольського. У 1914–1918 рр. він працював учителем у селі Кам’янське Катеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область). Із відновленням Польщею незалежності перебрався в Острув-Мазовецький, де провчителював іще рік. У 1919 р. почав працювати в канцелярії в’язниці у Варшаві. В 1925 р. його призначили начальником в’язниці в Лодзі, де він працював до 1933 р. У 1933–1935 рр. був на цій же посаді в Бидгощі, з 1935 р. і до дня евакуації – в Каліші.

Олександр Тухольський розповів, що 2 вересня 1939 р. після бомбардування Каліша німцями він разом із 80 в’язнями евакуювався в напрямку Лодзі. Дорогою ешелон обстріляли німецькі літаки, тож, за його словами, він розпустив в’язнів, а сам вирушив до дружини в Луцьк, яка туди евакуювалася за наказом влади. У день, коли він приїхав до Луцька, в місто увійшла Червона армія.

Щодо професійної діяльності Тухольського слідчий запитав тільки, чи в тюрмі відбували покарання політичні в’язні і чи знущалися над ув’язненими. Тухольський підтвердив, що в його закладі утримували людей, засуджених за політичними статтями, але звинувачення у знущаннях рішуче відкинув.

26 грудня 1939 р. повторний допит провів слідчий Васільєв. На цьому короткому допиті Тухольський підтвердив, що був начальником тюрми, що польський уряд вів боротьбу з революційним рухом і що він (цитуємо документ) «повинен був чесно служити польському урядові, оскільки склав присягу».

У справі підшито протоколи допитів свідків, колишніх в’язнів тюрми Каліша. Першою допитали Полю Ісаківну Штейнберг, за чиєю заявою затримали героя нашого нарису. Вона випадково зустріла Тухольського на вулиці Сталіна в Луцьку й одразу заявила про це міліцейському патрулю. В 1925 р. її судили за утримання будинку розпусти в Луцьку: в неї на квартирі працювали дві жінки легкої поведінки. Строк Поля Штейнберг відбувала в Каліші.

Вона розповіла, що Тухольський нібито «сильно знущався над в’язнями», а їй самій призначив 48 годин карцеру за те, що вона просто заперечила йому. За словами Штейнберн, до політув’язнених він ставився ще гірше, ніж до кримінальників. У документі записано такі її слова: «При евакуації в’язниці з Каліша він усіх політв’язнів залишив там на місці. Закрив їх у камерах, а ключі забрав із собою і сказав, що цих скотів залишили німцям на котлети». Останні слова вона нібито чула особисто.

Допитали ще двох свідків, яких викликали вже на прохання Тухольського.

Леонтій Новицький, якого Луцький окружний суд засудив за крадіжку до чотирьох років позбавлення волі і який частину строку відбув у Каліші, сказав, що до ув’язнених Тухольський ставився добре. Його покази підтвердив ще один свідок, кримінальний злочинець Антон Ліневич, який сидів у в’язниці в Лодзі, коли нею керував Тухольський. До того ж Новицький сказав, що в’язні поважали начальника, бо він їм допомагав матеріально, і що він навіть дав йому особисто гроші на квиток додому.

Але те, що два останніх свідки сиділи в одній камері в Луцькій в’язниці, дало підставу слідчому Васільєву заявити, що покази свідки дали за намовою Тухольського і що вони неправдиві.

Довідка слідчого Васільєва про неправдивість показів

Так чи інакше слідство на цьому завершили.

В обвинувальному висновку, затвердженому 25 січня 1940 р. начальником Управління НКВД Волинської області, старшим лейтенантом держбезпеки Білоцерковським, записано: «Звинувачується в тому, що був начальником в’язниці в містах Лодзь, Бидгощ і Каліш, знущався над ув’язненими і брав участь у боротьбі проти революційно налаштованих осіб, тобто у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР. Винним себе визнав частково».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Чекати на вирок довелося довго. Згідно з протоколом № 142 від 25 жовтня 1940 р., Олександра Тухольського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 26 жовтня 1939 р. Покарання він відбував у Івдельлагу.

Виписка з протоколу з вироком Олександру Тухольському

Його подальша доля нам не відома. У книзі «Каліська в’язниця. 1846–2015», опублікованій на сторінці Державного архіву в Каліші, ми знайшли постанову Каліського міського суду від 29 жовтня 1948 р., згідно з якою Олександра Тухольського визнали померлим.

Заключенням прокуратури Волинської області від 11 травня 1989 р. Олександра Тухольського реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

Анатолій Оліх