Як показують документи кримінальної справи Францішека Дукевича, його репресували тільки за те, що він був поліціянтом. Жодних доказів злочиxну слідству роздобути не вдалося, що не зашкодило засудити чоловіка до восьми років таборів.

Працівники Камінь-Каширського районного відділення НКВД арештували Францішека Дукевича 18 березня 1940 р. У постанові, підписаній старшим уповноваженим районного відділення НКВД, сержантом державної безпеки Гущіним, написано: «З 1930 р. працював у колишній польській поліції аж до приходу радянських військ у Західну Україну та Західну Білорусь, тобто до вересня 1939 р., на посаді старшого поліцейського та брав активну участь у боротьбі проти комуністів і революційно налаштованого населення».

Під час обшуку, який провели у квартирі арештованого 30 березня, вилучили всього кілька приватних фотокарток. Нічого іншого, вартого уваги, енкаведисти не знайшли.

З анкети арештованого дізнаємося, що Францішек Дукевич народився в 1903 р. у селі Дорухуві (нині Остшешовський повіт Великопольського воєводства). Походив із селянської родини. Після шестикласної школи закінчив курси водіїв. Служив у Війську Польському в 1924–1926 рр., мав чин капрала. Не належав до жодної політичної партії. На момент арешту працював водієм-механіком у виконкомі Камінь-Каширського району.

Фото Францішека Дукевича, яке зберігається в кримінальній справі

Дактилоскопічна карта Францішека Дукевича

До складу сім’ї входили дружина Стефанія Олександрівна (26 років; тут і далі вік рідних подано станом на весну 1940 р.), дочка Марія (6 років), син Богдан (3 роки). Родина проживала у Камені-Каширському на вулиці Ковельській, 52. У Дорухуві жили батько Пьотр, брати Юзеф, Станіслав, Ігнацій, Фелікс, сестра Цецилія.

Арештованого помістили в Ковельську в’язницю. 1 квітня 1940 р. о 23:00 його допитав старший оперуповановажений 2-го відділу Камінь-Каширського районного відділення НКВД Васецький. Слідчий з’ясував, що Дукевич, закінчивши п’ятимісячні навчальні поліцейські курси, прослужив майже рік у поліції в Гдині. В 1931 р. він закінчив курси слідчого поліції, але, за його словами, звання слідчого-постерункового не отримав через погану успішність. У 1932 р. його перевели до Каменя-Каширського. Тут Дукевич працював постерунковим. Слідчий сказав, що ці покази неповні, й запропонував арештованому припинити обманювати. Допит завершили 2 квітня о 0:30.

Увечері слідчий знову викликав Дукевича на допит. Васецький звернув увагу, що Дукевич підписував документи як комендант постерунку. Арештований наполягав на тому, що був простим водієм і підписував документи як комендант тільки під час чергування на постерунку, коли йому це телефоном наказував дійсний комендант. Так само він заперечив звинувачення в тому, що був слідчим, вів оперативно-агентурну роботу і мав конфідентів. Дукевич стояв на своєму: мовляв, він тільки шофер, прізвищ слідчих не знає і конфідентів ніколи не мав.

Допит 4 квітня тривав три години, з 12:00 до 15:00. Із протоколу видно, що слідчий не мав жодних конкретних доказів проти Дукевича. Арештований усі звинувачення відкидав і наполягав, що участі в боротьбі проти революційного руху не вів.

Того ж таки 4 квітня Васецький допитав свідка Павла Матіюка, колишнього члена КПЗУ, який проживав у селі Червища. Той заявив, що його разом із членом КПЗУ Лейбою Фельдманом арештувала 11 серпня 1932 р. таємна поліція. Слідчий підкреслив такі слова свідка: «Арештовані ми були в Пнівні, а везли нас у село Стобихву, і Дукевич, сидячи за кермом машини, упродовж усієї цієї дороги бив нас нагайками. Після приїзду у Стобихву Дукевич приходив у приміщення, де ми були заковані, знущався і бив нас разом із поліцією». Важко собі уявити, як кермуючи автомобілем, можна ще й встигати бити когось нагайками, чи не так?

Допит 5 квітня слідчий розпочав о 23:00, а закінчив наступного дня о 1:00. На ньому Дукевич відкинув свою участь в арештах та боротьбі з комуністичним рухом. Підслідний заявив, що просто виконував водійські обов’язки. Проте Васецькому вдалося витягнути з Дукевича прізвища слідчих, яких він знав. У протоколі записано такі імена: Владислав Ковальський, Антоній чи Адам Новак, Антоній Камінський, Болеслав Лещинський, Едвард Гратунік. Усі вони були жителями Каменя-Каширського, але після вторгнення Червоної армії зникли. «Де вони перебувають на цей час, я не знаю», – заявив Дукевич.

7 квітня 1940 р. Дукевичу висунули офіційне звинувачення в тому, що він (цитуємо документ) «працював у колишній польській поліції на посаді старшого поліціянта і брав активну участь у боротьбі проти комуністів і революційно налаштованого населення».

Згодом в’язня перевезли в Київ, але коли саме, невідомо. З документів видно, що справу в Управління державної безпеки НКВД УССР передали в січні 1941 р. Нею зайнявся старший слідчий слідчої частини УГБ НКВД УССР, молодший лейтенант державної безпеки Лопунов.

3 січня він провів єдиний допит, але нічого нового до справи додати не зміг. Дукевич наполягав на тому, що був лише старшим постерунковим і активної участі в боротьбі з революційно налаштованим населенням не брав.

Більше Дукевича на допит не викликали. Невдовзі йому висунули офіційне обвинувачення, в якому записали: «Працюючи в поліції, брав участь у побитті арештованих. У пред’явленому звинуваченні Дукевич визнав себе винним у тому, що служив у польській поліції, заперечує участь у побитті арештованих».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 48 від 12 травня 1941 р., Францішека Дукевича помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 18 березня 1940 р. Покарання він відбував у Севвостлазі.

Виписка з протоколу з вироком Францішеку Дукевичу

Його подальша доля нам не відома. Серед нагороджених Хрестом Монте-Кассіно ми знайшли вогнемайстра 4-го полку легкої артилерії Францішека Дукевича 1903 р. н. (хрест № 20112), але чи це герой нашого нарису, з’ясувати не вдалося.

Заключенням прокуратури Волинської області від 27 березня 1989 р. Францішека Дукевича реабілітовано.

Фото, які зберігаються в кримінальній справі Францішека Дукевича у фондах Державного архіву Волинської області

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

Анатолій Оліх