25 вересня 1939 р., тобто буквально через кілька днів після того, як Червона армія вторглася на Волинь, службовці НКВД провели обшук у квартирі на вулиці Будищанській, 37 у Ковелі та арештували її власника Болеслава Зелінського.

Під час обшуку, як засвідчив у протоколі функціонер чекістської ділянки № 2 Попель, вилучили лише посвідчення особи та страхове посвідчення. Ще один акт про обшук склав політрук Едельштейн, який засвідчив (цитуємо документ): «При обшуку нічого не знайдено». Обидва документи підписав Болеслав Зелінський.

Постанову на арешт датовано 28 жовтня 1939 р. У ній старший уповноважений Ковельського повітового відділення НКВД Васецький, зокрема, записав: «Болеслав Зелінський, будучи активним агентом польської розвідки, вів боротьбу з революційним рухом і з метою розвідувальної роботи переходив кордон СССР».

Постанова на арешт Болеслава Зелінського

Затриманого помістили в Ковельську в’язницю.

З анкети арештованого дізнаємося, що Болеслав Юзефович Зелінський народився 20 червня 1899 р. у селі Пересіка Купичівської волості Ковельського повіту в селянській сім’ї. Закінчив два класи міського училища, працював слюсарем залізничного депо станції Ковель. Був безпартійним, у війську не служив. До складу сім’ї входили: дружина Марія Францівна (31 рік; тут і далі вік рідних подано станом на осінь 1939 р.), син Ян (11 років), дочка Гелена (7 років), мати Ева (70 років).

Перший допит працівники НКВД провели 29 жовтня. Слідчий Васецький одразу заявив, що йому відомо, нібито Зелінський є агентом польської розвідки, і запропонував розповісти, як його завербували і яку саме роботу він виконував. Зелінський заперечив, сказавши, що був не агентом, а лише інформатором: «Я був конфідентом і мав зв’язок із таємним агентом Юзефом Сівяком, який мене завербував у 1936 р.» Також у протоколі зафіксовано, що Зелінський нібито не виконував жодних конкретних завдань, а просто повинен був інформувати про підозрілих осіб. Слідчий підкреслив червоним олівцем слова: «Я був тільки конфідентом, і в цьому я визнаю себе винним».

8 грудня оперуповноважений Ковельського відділення НКВД Желдак допитав свідка Яна Врубеля, слюсаря залізничної станції Ковель. Він сказав, що знає Зелінського давно і що вони разом працювали на спиртзаводі з 1928 до 1934 р., а з 1932 р. ще й живуть поряд (Ян Врубель – на вулиці Будищанській, 20а). У протоколі зафіксовано: «Працюючи і проживаючи по сусідству із Зелінським, я ніколи не помічав із його боку будь-яких антирадянських проявів. Більше не маю що сказати».

Після такого «приголомшливого викриття» оперуповноважений Васецький разом із начальником прикордонних військ Ковельського відділення НКВД, командиром дивізії Осокіним склали «Список агентури ворога і контрреволюційного елемента, який проживав у Ковельському повіті, Польща». У цей список увійшов аж один Болеслав Зелінський. У характеристиці записано: «35 років. Активний агент польської розвідки». Чи це означає вік арештованого (насправді йому було вже 40) чи його вік станом на момент ймовірного вербування (насправді, за показами самого Зелінського, це відбулося в 1936 р.), чи агентурний стаж (тоді він мав би працювати на розвідку з п’ятирічного віку), сказати неможливо. Але схоже, що слідчих це й не турбувало.

Список агентур зі справи Зелінського

Попереднє слідство енкаведисти Ковельського відділення завершили 22 грудня 1939 р., про що склали відповідний протокол. Зелінському висунули офіційне звинувачення в тому, що він (цитуємо документ) «був таємним агентом поліції в місті Ковель і брав участь у боротьбі проти комуністів та революційно налаштованих осіб, тобто у злочинах, передбачених ст. 54–6 Кримінального кодексу УССР». Наприкінці висновку – стандартна фраза: «Скерувати на розгляд Особливої наради при НКВД СССР». Зауважимо, що обвинувальний висновок датовано 26 грудня 1939 р.

27 грудня 1940 р. у Києві слідчий слідчої частини Управління державної безпеки НКВД Караваєв склав постанову про те, що він приймає справу для подальшого проведення слідчих дій.

Постанова про прийняття справи Зелінського для подальшого розслідування

Як бачимо, між цими документами – цілий рік. Можемо здогадуватися, що попри те, що хоч ані сам Зелінський не зізнався у скоєнні якихось конкретних злочинів проти совєтської держави, ані єдиний свідок не повідомив жодних компрометувальних даних, слідчі вирішили все-таки спробувати досягти потрібних їм результатів. У цьому річному проміжку Болеслава Зелінського перевезли до Києва. Коли це відбулося, сказати неможливо, адже документальних слідів у справі з грудня 1939 р. до грудня 1940 р. немає. Ще виникає припущення, що справа Зелінського могла просто загубитися серед потоку інших справ, а сам він увесь цей час перебував під вартою.

Передостаннім документом справи є акт, датований 25 грудня 1940 р. У ньому помічник начальника тюрми (якої саме, в документі не вказано) Жиденко та чергова лікарка Крючкова підтверджують, що Болеслав Зелінський помер «о 16 годині дня» в інфекційному відділенні в’язничної лікарні.

Акт, який засвідчує смерть Болеслава Зелінського

20 січня 1941 р. слідчий сержант державної безпеки Караваєв прийняв постанову про припинення справи. У ній вказано: «У процесі проведення слідства встановлено, що обвинувачений Зелінський у 1936 р. був завербований у конфіденти агентом колишньої польської таємної поліції Юзефом Сівяком, у якого перебував на зв’язку до вересня 1939 р. Акт, який надійшов 25 грудня 1940 р. від медичної комісії Лук’янівської в’язниці НКВД УССР міста Києва, свідчить про те, що Болеслав Юзефович Зелінський 25 грудня 1940 р. о 16:00 помер. Слідчу справу № 1414 із обвинувачення Болеслава Зелінського за ст. 56–6 Кримінального кодексу УССР припинити, матеріали слідства здати на зберігання у 1-й спеціальний відділ НКВД УССР».

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

Анатолій Оліх