Жителя села Бузаки, вчителя Юліана Бачинського звинуватили у співпраці з таємною поліцією. Хоч вірогідних доказів слідство не отримало, його засудили до восьми років таборів.
Працівники Камінь-Каширського районного відділення НКВД арештували жителя села Бузаки Юліана Бачинського 14 листопада 1939 р. У постанові на арешт, підписаній сержантом державної безпеки Гущіним, читаємо: «Бачинський при відступі польських військ брав участь у підриві мосту, а також був провокатором поліції і видавав комуністів».

Ордер на обшук та арешт Юліана Бачинського
З анкети арештованого дізнаємося, що Юліан Людвігович Бачинський народився в 1889 р. у селі Осівці Бучацького повіту Тернопільського воєводства в сім’ї писаря. В 1909–1912 рр. служив в австро-угорській армії, брав участь у Першій світовій війні в чині вахмістра.
Після відновлення Польщею незалежності служив уже у Війську Польському в чині старшого вахмістра. Проживав разом із дружиною Марією в селі Бузаки поблизу Каменя-Каширського, дітей у подружжя не було. Працював учителем у місцевій школі. Був безпартійним, входив до Спілки вчителів.

Анкета арештованого
Із протоколу першого допиту, проведеного слідчим Гущіним у день арешту, можемо доповнити анкетні дані героя нашого нарису. В 1915 р. вахмістр Бачинський потрапив у російський полон, який тривав до 1918 р. Потім повернувся до Польщі і в 1919–1920 рр. служив у Війську Польському. Після демобілізації в 1920 р. вступив до Спілки вчителів, у 1932 р. був головою комітету цієї організації.
На Полісся Бачинський переїхав у 1928 р. Спочатку був учителем школи у Видричах, а в серпні 1932 р. його перевели до школи в Бузаках (обидва села нині на території Камінь-Каширського району, – ред.). Там він пропрацював до 14 серпня 1939 р., коли його мобілізували. 28 вересня потрапив у полон до німців. «Звідти я повернувся по обміну 9 листопада і приїхав у село Бузаки, де 14 листопада мене затримали й доставили в Камінь-Каширський», – записано в протоколі.
Гущін звинуватив Бачинського в тому, що він був інформатором поліції, а також у підриві мосту через річку Турія в Бузаках. Арештований заперечив обидва звинувачення, сказавши, що на момент підриву його навіть у селі не було. На другому допиті 17 листопада Бачинський знову сказав, що ніколи не був інформатором поліції і до підриву мосту жодного стосунку не має.
Можемо припустити, що слідчий бачив безперспективність цього напрямку розслідування, тому опитав кількох свідків, жителів Бузаків.
Микола Нивчик, колишній член Комуністичної партії Західної Білорусі, сказав, що в 1936 р. Бачинський (цитуємо документ) «слідкував за неблагонадійними в політичному відношенні особами і видавав їх поліції, наприклад, я його два рази бачив уночі біля моєї хати». Нивчик також заявив, що бачив, як Бачинський у цивільному одязі відходив разом із польським військом 20–21 вересня, але про підрив мосту у своїх показах він не згадував.
Свідок Микола Леонюк, учитель, заявив, що Бачинський доніс на нього поліції, звинувативши в тому, що він «займався політикою», а також що сам чув в учительській, як Бачинський говорив про свою службу в білогвардійського генерала Корнілова. Леонюк нібито бачив, як Бачинський покинув Бузаки «із поляками, а через день після виходу їх із Бузаків був підірваний міст».
Селянин Антон Каколюк засвідчив, що Бачинський нібито намовляв повідомляти його про комуністів у селі, а його брат Афанасій Каколюк заявив, що Бачинський при відступі польського війська сказав йому: «Ми ще повернемося і знищимо вас так, як знищили цей міст». Свідок Кузьма Залуський сказав, що бачив Бачинського біля зруйнованого мосту десь через пів години після вибуху.
Свідок Олексій Сьомак сказав, що бачив Бачинського під час відступу залишків польського війська, коли на радіо повідомили про те, що Червона армія зайняла Брест-Литовськ. У протоколі записано такі його слова: «Я спитав його: «Навіщо ти їдеш?» На це він мені відповів, що йому сказали, щоби він їхав. Більше додати нічого не можу».
Після допиту свідків Гущін влаштував серію очних ставок з кожним із них. На них Юліан Бачинський заперечив будь-які звинувачення в інформаторській діяльності та стеженні за односельчанами, а також наполягав на тому, що на момент підриву мосту в селі його не було.
18 листопада 1939 р. Гущін підписав протокол про закінчення слідства. Далі, як видно з документів, у справі настала довга пауза. Обвинувальний висновок заступник начальника Управління НКВД Волинської області, капітан держбезпеки Сініцин підписав аж 1 липня 1940 р. У документі записано: «Був інформатором поліції, видавав поліції комуністів і революційно налаштованих селян. Відступаючи із залишками польських військ, брав участь у підриві мосту, тобто винен у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР. […] Винним себе не визнав, але достатньо викривається показами свідків».
Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 141 від 25 жовтня 1940 р., Юліана Бачинського засудили до восьми років виправно-трудових таборів, відраховуючи термін від 14 листопада 1939 р. Покарання він відбував в Ухтіжемлагу. До речі, у справі підшито акт медичного огляду, проведеного 6 лютого 1940 р. в Камені-Каширському. У Бачинського лікарі виявили запалення серцевого м’яза, внаслідок чого його визнали непридатним до фізичної праці. Проте це, як бачимо, на вирок не вплинуло.

Виписка з протоколу з вироком Юліану Бачинському
Восени 1941 р. Юліана Бачинського як польського громадянина амністували на підставі договору Сікорського-Майського. Згідно з посвідченням, виданим 8 вересня 1941 р., він мав вирушити до міста Бузулук у Чкаловській області, де формувалася Армія Андерса.
Його подальша доля нам не відома.
Заключенням прокуратури Волинської області від 30 березня 1989 р. Юліана Бачинського реабілітовано.
***
З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.
Анатолій Оліх