Луцьк – Дахау – Алчевськ – Луцьк
Статті

Ванда Рад (дівоче прізвище – Чайковська) народилася в Луцьку ще за часів ІІ Речі Посполитої – в 1926 році. Протягом багатьох років проживає на вулиці Драгоманова (колись Троїцька) в Луцьку, за винятком двох періодів у своєму житті, коли як молода дівчина була вивезена до Німеччини і коли пізніше повинна була працювати в Алчевську.

– Які були стосунки між національностями в 30-их роках?

– Я ходила до польської школи. Чехи, євреї, росіяни мали свої школи. Було спокійно і добре. Коли ми мали свято, то українці до нас приходили, потім ми до них. Ходили також до євреїв.

– Як було, коли прийшли “совєти”? Як Ви пам'ятаєте той час?

– Пам'ятаю, що у нас проживало кілька радянських солдатів. Бабуся мала в скрині тканину, а вони її вкрали.

– Чи відбувалися репресії поляків у 1939-1941 роках, коли прийшли “совєти”? Вивозили когось?

– Так, вивозили інтелігенцію. Виїхало багато моїх подруг – одна, наприклад, була донькою професора, інша – директора школи. Вивозили також українців.

– Чи чули Ви щось про вбивства у в'язниці?

– Я жила недалеко від в'язниці, але знаю тільки, що їх там розстрілювали.

– Як Ви жили, коли розпочалася німецька окупація?

– Я ходила до школи. Ми вчилися польською мовою, мали також уроки української та російської мови. Люди працювали. У Луцьку все було спокійно. Ми ходили в кіно, на прогулянку, ніхто нас не зачіпав. Тільки євреїв забирали одразу до гетто. Воно було там, де вулиці Караїмська і Братковського. Там все було обгороджене. Пізніше їх почали вивозити  в концтабори.

– Коли нацисти взялися за представників інших національностей?

– Ніхто нікого не зачіпав.

– Але ж Ви опинилися в концтаборі...

– У травні 1943 року була гарна погода. Одного разу ми зібралися – дівчатка і хлопці –  і пішли в кіно. Встигли подивитися тільки половину фільму, коли до кінотеатру під'їхали автомобілі. Нас туди запхали, потім на потяги – і до Німеччини. Добре, що потяги стояли ще цілу ніч, то прийшли до нас батьки, принесли одяг. Наступного дня нас повезли спочатку до Перемишля, потім – до Дахау.

Пам'ятаю, що там було 18 бараків, залізні ворота. Прийшла до нас якась жінка, сказала, що зараз ми підемо в душ, де нас газом вбиватимуть. А я собі думаю: нащо вони сюди нас привезли, щоб тут вбивати, як могли це зробити в Луцьку. Як повели нас в душ, то ми зі страхом чекали, що пустять газ. Але нічого такого не було, ми помилися і пішли до лікарів, потім – у бараки. Бараки були обгороджені колючим дротом під струмом. Протягом трьох місяців ми були в цьому таборі, працювали у чеських колоніях. Морква, капуста, бурячки – чехи нас ще добре годували, бо в таборі нічого не давали. Потім сказали, що нас відправлять в Мюнхен працювати. Завезли в Управління праці, звідки всіх позабирали на роботи на залізниці чи на заводах. Одна я залишилася. Прийшов якийсь німець, подивився, що я така худюща, сказав: „Ні”. Другий прийшов – також не захотів мене взяти до себе. Потім прийшла одна пані і сказала: „Ходи зі мною”. Вона мала сина 10 років, чоловіка і матір, яка була власницею ресторану. Я працювала там, а жила у них на другому поверсі в маленькій кімнатці, в якій стояло ліжко, тумбочка, дзеркало. Кожного дня потрібно було приготувати обід для 300-400 людей, потім поприбирати в залі, де вони їли. Роботи було багато, але я завжди справлялася. Працювала там до початку 1945 року.

– Чи хтось із цієї сім'ї, у якої Ви працювали, питав про Ваших батьків?

– Ми мало розмовляли. Я ще майже не розмовляла німецькою, а вони – польською. Але вони були добрими людьми, завжди мене жаліли, купували сукні, черевички.

Пізніше прийшли американці, я трохи ще побула там, потім поїхала до Польщі – до Лодзі. Протягом півроку працювала там на ткацькій фабриці.

– Чому Ви відразу не поїхали до Луцька?

– Я не могла поїхати, бо для цього потрібно було зібрати групу людей, щоб їх разом відправити в Україну. Пізніше я знайшла російський штаб, де було багато тих, хто хотів поїхати додому. Зрештою, потім вивезли нас.

– Серед цих людей ніхто не знав, що сюди прийшли “совєти”?

– Всі думали, що все повернеться, буде так, як раніше.

– Чи Ви щось чули про вбитих у Дахау, коли там були? Чи було у вас якесь розуміння того, що там убивають людей?

– Ні, ми нічого про це не знали. Нам було заборонено з будь-ким розмовляти.

– Ви повернулися до Луцька в 1945 році. Якою була реакція сім'ї? Якою була Ваша повоєнна доля?

– Вдома думали, що я добровільно поїхала в Німеччину. Коли я сюди повернулася, то довго за мною ходили “панове в капелюхах”. Я пішла в міліції, розповіла про це, а вони наказали мені поїхати попрацювати десь для батьківщини. Потрібно було зі всіма, хто повернувся з Німеччини, їхати на примусову роботу. Довелося працювати на бетонному заводі в Алчевську, де протягом цілого дня треба було лопатою цемент пхати. Працювала там протягом півроку без жодної захисної маски, тому потім мала постійну кровотечу з носа, а потрібно було працювати ще 4 місяці. Але мені трапився добрий начальник, який відпустив мене додому. Коли повернулася, пішла в міліцію, віддала їм довідку – більше не ходили за мною. Хіба що приходили пізніше до директора взуттєвої фабрики, де я працювала, просили щоб придивився до мене, але він сказав, що я добра працівниця. То ще кілька разів прийшли і вже потім я не мала з тим клопоту.

– На взуттєвій фабриці довго працювали?

– Протягом 35 років.

– Належали до партії?

– Ні.

– Чи в незалежній Україні маєте статус репресованого або в'язня?

– Так.

– Ви належите до Товариства польської культури імені Єви Фелінської майже від самого початку. Коли саме прийшли до товариства?

– Через півроку, як воно утворилося.

– Ви також були серед осіб, які виборювали костел.

– Так, разом з ще 20 особами ми наприкінці років 80-их років збирали підписи, їздили до Києва просити, щоб в костелі можна було молитися. Приходили тоді до нас з КДБ, цікавилися, нащо ми це робимо.

– Їздили до Німеччини після війни?

– Так, їздила на початку 90-их з дітьми, яких я навчала німецької мови. Але в Мюнхені з тих пір не була. Я писала листи до керівництва міста, хотіла туди поїхати, зустрітися з сім'єю, в якій працювала. Навіть відповідь отримала з Мюнхена про те, що набиратимуть для поїздки групу з Волині. Це було 2 чи 3 роки тому, але й досі немає нічого. Але не втрачаю надії.

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Схожі публікації
Польське товариство з Любомля впорядкувало цвинтар у Римачах
Події
Члени Товариства польської культури імені Міхала Огінського в Любомлі провели ще одне впорядкування кладовища в Римачах.
01 вересня 2026
У Боратині стартує проєкт, присвячений польській народній культурі
Події
У Боратині розпочинається реалізація художньо-освітнього проєкту «Візерунки різних регіонів Польщі», який має на меті ознайомити дітей та молодь із багатством польської народної культури.
01 вересня 2026
Рівненська молодь досліджувала паркову архітектуру Волині
Події
Молодь із Рівного вивчала польську мову, пізнавала історію та відвідувала пам’ятки садово-паркового мистецтва під час «Школи архітектури. Пам’ятки паркової архітектури Волині». Денний табір, який згромадив понад 20 школярів польського походження, впродовж 10 днів відкривав його учасникам цікавинки регіону.
31 серпня 2026
Макрокосмос Дункана
Статті
30 серпня, в Міжнародний день зниклих безвісти, у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відкрили фотовиставку «Макрокосмос бойової землі», на якій представлено фото воїна Олександра Країла, зниклого безвісти на початку 2025 р.
31 серпня 2026
В Острівках перепоховали 55 жертв Волинського злочину
Події
30 серпня на парафіяльному цвинтарі в селі Острівки, яке нині не існує (територія сучасного Ковельського району, колишнього Любомльського повіту), відбулося перепоховання жертв Волинського злочину в Острівках та Волі Островецькій, останки яких ексгумували цього літа.
31 серпня 2026
Меса в День пам’яті захисників України
Події
29 серпня – День пам’яті захисників і захисниць України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави. Цей день назавжди пов’язаний із трагедією Іловайського котла 2014 р., коли під час виходу «зеленим коридором» підступний ворог розстріляв колони українського війська.
29 серпня 2026
Три українські гурти виступили в Луцьку на 19-му фестивалі ART JAZZ
Події
Hyphen Dash, Квартет Усеїна Бекірова за участю Рафала Сарнецького та Квартет Євгенія Дубовика разом із Катериною Авдиш зіграли в Луцьку на 19-му Міжнародному джазовому фестивалі ART JAZZ. Традиційний для Волині джазовий фестиваль цьогоріч відбувся 27 серпня в Луцькому бізнес-просторі.
28 серпня 2026
У Рівному відбувся концерт польських пісень
Події
У рамках проєкту «Польські голоси Волині» в Рівному відбувся концерт польських пісень, який зібрав членів польських організацій, людей польського походження та глядачів, зацікавлених у польській культурі.
28 серпня 2026
Мандруй Польщею із Вєславом: На Лупківському перевалі − серед історії, природи і легенд
Статті
На південно-східних околицях Польщі, де схили Низьких Бескидів плавно спускаються до кордону зі Словаччиною, розташоване особливе місце. Лупківський перевал і навколишні долини – це простір, де історія, природа та пам’ять колишніх мешканців переплітаються з легендами. Саме вони надають цій місцині надзвичайного, майже метафізичного вигляду.
28 серпня 2026