У Луцьку колись існував оригінальний комплекс, що складався з трьох кладовищ і австрійського меморіалу «Pro Patria» – За Батьківщину.

Усе почалося в 1895 році, коли до Луцька було приєднано значну територію вздовж рівненсько-дубнівської дороги. Межею міста в цьому напрямку став хутір Новий Світ або, як його ще називали, Нова Забудова (тепер район вулиці Чехова). Оскільки у приєднаній до міста частині опинилася територія запланованого православного кладовища, то для нього довелося підшукати інше місце на околиці міста. Після деяких пошуків на території села Яровиця, що розташоване було вздовж Теремнівської дороги (згодом – вулиця Льотнича на території Луцька, нині – проспект Перемоги), утворили нове православне кладовище. А через 10 років, з огляду на будівництво німецької кірхи, на цьому кладовищі було виділено землю для так званого протестантського кварталу. В роки Першої світової війни виникла третя частина цього кладовища – військова.

До виникнення військової частини кладовища, що знаходилося вздовж Теремнівської дороги, певним чином причетне летовище, яке на початку війни було утворене на колишньому військовому полігоні, що знаходився через дорогу. Під Луцьком було ще одне летовище – біля Омеляника. На обох летовищах дислокувався 8-й повітряний загін російської армії.

Спеціальна команда шукала збитих австрійських чи німецьких військових льотчиків і хоронила їх напроти протестантського кладовища. Без такого «підтвердження» літак не вважався збитим. Своїх збитих над Луцьком льотчиків, після відправи у гарнізонній церкві, росіяни не везли на перше військове кладовище по вул. Володимирській, а хоронили поряд, напроти нового православного кладовища.

Із захопленням Луцька австрійцями і переходом лінії фронту на південний схід від міста, померлих від ран чи вбитих австрійських воїнів хоронили на військовій частині цього потрійного кладовища. Оскільки тут було поховано багато австрійських солдатів і офіцерів, спеціальна команда зайнялася його впорядкуванням. Кладовище було обгороджене, а на вході до нього споруджено оригінальний меморіал «Pro Patria» («За Батьківщину»).

Меморіал не був високим, але справляв враження величного, особливо його завершення, що нагадує піраміду. Простір перед меморіалом впорядкували, влаштували клумби з квітами. На самому меморіалі напис, своєрідне звернення до людей, в тому числі й до нашого покоління: «Зупинись, перехожий! У цих могилах поховано тих відважних, гідних подиву, які віддали своє життя у Великій війні за Батьківщину».

Ні автор тексту, ні автор проекту меморіалу нам не відомі. А от час його зведення більш-менш вірогідно можемо визначити – це кінець 1915-го чи початок 1916 року. Про це свідчать дві поштівки, видрукувані у видавництві «Марін і Душнін. Богемія». Для цього використано знімки фотографа Ф. Й. Маріка зі Сміхова, що в передмісті Праги. Саме цей фотограф зробив перші знімки щойно побудованого меморіалу.

Зі зведенням меморіалу, поховання на військовому кладовищі не припинилися. Тут було поховано декілька воїнів сформованої австрійцями у Володимирі-Волинському української Сірої дивізії, котрі померли від різних хвороб. Ця дивізія в 1919 році займала Яровицькі казарми. Згодом тут поховали інтернованих у цих казармах воїнів Дієвої армії УНР. Під час польсько-більшовицької війни тут знайшли вічний відпочинок воїни польської армії, що стримували ворожий наступ на Теремнівській дорозі. Основну групу поховань польських солдатів було згодом перенесено на парафіяльне римо-католицьке кладовище. Окремі поховання, що були розкидані по різних місцях кладовища, не переносили. В 1923 році на військовому кладовищі поховано жертв аварії на сусідньому, тоді вже цивільному, летовищі.

На цьому летовищі проводилися паради, зокрема, на честь приїзду президента Польщі та військовий парад після закінчення навчальних маневрів. Також цікавим фактом є те, що у 1927 році на ньому приземлився літак із Києва. Ним утекли з «радянського раю» два військових льотчики. Не дивно, що південну половину Теремнівської дороги назвали вулицею Льотничою. Територію на захід від цієї вулиці відвели під офіцерську колонію, яку забудовували одно- і двоповерховими котеджами та секційними будинками. По суті житлові будинки підійшли впритул до військової частини об’єднаного кладовища.

Меморіал у міжвоєнний час було впорядковано. Існує версія, що луцький магістрат отримував певну компенсацію від австрійської влади чи якоїсь громадської організації за догляд за меморіалом. Під час німецької окупації огорожу навколо меморіалу було поновлено.

Ліквідовано меморіал, як і всі три кладовища, в перші роки після Другої світової війни. Окремі старожили, що мешкали поряд, ще їх пам’ятають. Міська влада запланувала на місці меморіалу і кладовищ влаштувати парк. Збереглося відповідне рішення з цього приводу. Згодом про нього забули і на місці кладовищ побудували середню школу №5. Лучани розповідають, що тут часом у вечірній час чути якісь кроки. До речі, будівельники, коли копали рів для фундаменту допоміжної споруди (майстерні), натрапили на поховання австрійського офіцера.

Пам’ять про меморіал «Pro Patria» варто відновити. Тут поховано представників ворогуючих сторін. Російський уряд подібного не допускав, австрійці ж навпаки – хоронили поряд своїх і чужих. Можливо, доцільно на перехресті проспекту Перемоги і вулиці Грибоєдова встановити стелу зі схематичним зображенням меморіалу, інформацією про існування тут у минулому кладовищ і написом, який раніше був на меморіалі: «Зупинись, перехожий».

Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ,
член Національної спілки краєзнавців України
На фото: меморіал «Pro Patria»