Я не є ані психологом, ані соціологом, але зі стереотипами маю справу щодня, так само, як майже кожен із нас. Я часто задумуюся, звідки вони беруться і чому зберігаються, незважаючи на все більшу відкритість і толерантність. Ми пізнаємо інші культури, народи, групи і переконуємося, що факти, які перед тим ми про них чули, є міфами. Однак якась частина стереотипів залишається в нас назавжди.

Згідно з науковим визначенням, стереотип (з грецької stereos – просторовий, typos – зразок, відбиток) – це певне фальшиве переконання на якусь тему, наприклад, щодо явища, групи. Особа може формувати стереотип у результаті власних спостережень, наслідування поглядів інших осіб, зразків, що передаються суспільством, може формувати його також у результаті емоційних процесів (наприклад, перенесення агресії). Стереотипи можуть бути негативні, нейтральні або позитивні, хоч найчастіше зустрічаються негативні уявлення. Стереотип – це групове переконання, яке формується певною спільнотою людей. Ним не можна назвати переконання виключно однієї особи, навіть якщо такі переконання відповідають усім іншим критеріям, за якими визначають стереотипи. Стереотип виражається загальним реченням, наприклад: «УСІ поляки є...».

Стереотип – це фальшиве і недостатньо обґрунтоване переконання загалу людей, яке стосується певної групи осіб і на яке, зазвичай, не діє аргументація.

Існують також національні стереотипи, тобто уявлення, що стосуються інших націй.

До джерел стереотипів відносять неповні знання, фальшиві уявлення про світ, які закріплені традицією, бажання підвищити власну самооцінку чи перенесення агресії на іншу особу або групу.

Оскільки ми познайомилися з основною інформацією на тему стереотипів, можемо тепер задуматися, чому ми й надалі маємо з ними справу? Чому в XXI столітті, в добу розвитку, глобалізації та відкритих кордонів ми продовжуємо вважати, що хтось такий, а хтось інший, ми стереотипно оцінюємо особу або групу, навіть, якщо особисто знаємо її?

Колись в університеті ми мали заняття на тему стереотипів. Наша викладачка вирішила внести до плану практичних занять виховний елемент і попросила нас висловити свою думку про певні народи. Група, що складалася майже з 30-и молодих поляків, які здобувають вищу освіту, висловила думку так:

німці – порядні, точні, пунктуальні, сумлінні, нудні;

росіяни – злочинці, бідні, мають схильність до вживання алкоголю, православні, люблять співати;

іспанці – оптимісти, невірні в коханні, сімейні, романтичні, ліниві, толерантні;

українці – бідні, гостинні, непорядні, мають схильність до вживання алкоголю, доглянуті жінки;

американці – повні, толерантні, патріоти, люблять говорити, усміхнені, неосвічені;

поляки (самі про себе) – незадоволені, песимісти, працьовиті, недовірливі, заздрісні, консервативні, освічені.

Мабуть, у кожній неправді є зернина правди. Яке ж тоді зерно знайдемо у поданих вище стереотипах? Думаю, що багато з цих переконань ми маємо завдяки самим собі. Ми боїмося перебувати з особами, що чимось від нас відрізняються, намагаємося нічого не змінювати в нашому мисленні, не розповідаємо людям про наш досвід, наприклад, про наші зустрічі з іноземцями. Таким чином створюється оманливе коло стереотипів, з якого не можна вийти самостійно. Щоби суспільство змінило свою точку зору, кожен із нас повинен руйнувати стереотип, починаючи із себе.

Більше поваги та симпатії ми маємо до народів і груп, які є... багатші! На жаль, економічний чинник тут дуже важливий. Можливо, цей факт пов’язаний із переконанням, що багате суспільство є кращим і розвиненішим? Антисемітизм, а пізніше Голокост, був викликаний стереотипом, який зберігався в суспільствах. На жаль, зберігся він і до сьогоднішнього дня. Проте ніхто не випоминає поганого багатому західному сусідові, від якого можна отримати вигоду. По-іншому виглядає ситуація у випадку польсько-українських конфліктів і безперервної боротьби на історичному тлі та, відповідно, негативних стереотипів, які з цього випливають.

А чи не ми самі у цьому винні? Як ми поводимося за кордоном, як ми творимо свій імідж? Поляків у деяких країнах люблять як дуже добрих робітників, в інших – як найкращі наукові кадри. Хтось дивиться на нас через призму поведінки: поляк – галасливий, поляк – п’яниця, поляк нарікає, поляк – злодій. Ми самі собі це дозволяємо або просто провокуємо формування таких думок про нас. На жаль, не завжди вміємо поводитися культурно, чесно і пристойно, але й не захищаємося від образливих коментарів на свою адресу. Натомість стереотип може народитися в процесі спілкування навіть з однією особою з певної групи.

Перебуваючи впродовж трьох тижнів в Україні і спілкуючись щодня з українцями, я зруйнувала багато стереотипів про цей народ. Повернувшись до Польщі, я намагалася прищепити ті позитивні спостереження іншим, у першу чергу моїм знайомим студентам із Любліна. На жаль, вони не поділяли мого ентузіазму. Роздумуючи про те, чому мені не вдалося їх переконати, я повернулася до гуртожитку, в якому зі мною в кімнаті та на поверсі живе багато українських студентів. Те, що вони курять цигарки в кухні, де готується їжа, не вітаються і не кажуть «до побачення», галасують кожної ночі, робить своє. Тому й народжуються і зберігаються стереотипи про кожен народ: завдяки поведінці окремих осіб.

Аґнєшка БОНДЕР

ілюстрація козаки Oleh Kazymyrchuk