Волинські стрільці були активними протягом усієї зими. Вони організовували благодійні акції, оплаткові зустрічі й карнавальні бали, святкували чергові річниці Січневого повстання, а також брали участь у лижних змаганнях. 

Продовжуючи свою статтю про волинських стрільців, Малгожата Зємська розповідає нашим Читачам про те, чим стрільці займалися в березні.

На 7 березня припадала річниця смерті полковника Леопольда Ліса-Кулі. У цей день у стрілецьких підрозділах організовували бесіди про нього, на які запрошували молодь. Завдяки цікавим лекціям присутні дізнавалися історію одного з найзаповзятіших і найздібніших організаторів довоєнних стрілецьких осередків.

Молодий стрілець Ліс-Куля своєю ретельністю у виконанні обов’язків, відповідальністю, запалом і організаційним талантом у 1913 р. привернув увагу Юзефа Пілсудського, який скерував його на офіцерський курс у стрілецькій школі в Стружі під Закопаним. Талановитий хлопець із відзнакою закінчив складне навчання. До речі, його одногрупники були набагато старшими від нього, багато хто з них навіть уже мав вищу освіту. У 17 років він був заступником коменданта округу, який об’єднував кілька тисяч молодих і старших стрільців, серед них були не тільки учні та робітники, а й професори чи адвокати.

У 1914 р. пішов на війну разом із групою мешканців Жешова, яких сам мобілізував, озброїв і вивчив. Був керівником роти, батальйону, а пізніше й полку. Казали, що «в бригаді йому не було рівних». Один із найхоробріших офіцерів 1-ї бригади польських легіонів загинув у битві під Торчином 7 березня 1919 р., маючи 22 роки (Ян Оберлейтнер «Кого виберемо покровителем підрозділу. Підполковник Леопольд Ліс-Куля», «Strzelec», 1932 р., № 38, с. 10–11).

Леопольд Ліс-Куля

На честь Леопольда Ліса-Кулі у двох округах – перемиському, де народився, та волинському, де загинув, – влаштовували похідні змагання його імені. Марші імені полковника Ліса-Кулі відбувалися під патронатом дружини маршала Пілсудського («Стрільці в пам’ять про полковника Ліса-Кулю», «Strzelec», 1928 р., № 7, с. 7).

У березні 1929 р. під час заходу в Луцьку професор Якуб Гофман, колишній підлеглий і бойовий товариш полковника Ліса-Кулі, виголосив зворушливу промову, повну спогадів про нього. В його емоційній розповіді було багато цікавих фактів – як підкреслював репортер видання «Przegląd Wołyński» – «мало відомих та ніде не записаних» («Волинські урочистості пам’яті Ліса-Кулі», «Przegląd Wołyński», 1929 р., № 11, с. 2).

Якуб Гофман, комендант округу «Рівне» Стрілецького союзу, підлеглий і товариш полковника Леопольда Ліса-Кулі, організатор виставки легіонерських пам’яток. Рівне, 1928 р.

У травні 1929 р. у Торчині відкрили пам’ятник полковнику Лісу-Кулі. Ініціатором цього був полковник Калабінський, голова Комітету опіки над полями битв і могилами легіонерів на Волині. Монумент відкрив волинський воєвода Генрик Юзевський, а освятив отець-прелат Владислав Сєлава. Під час дійства, на яке зібралося багато стрільців та мешканців Торчина й околиць, крім запрошених гостей і голови Волинського округу, виступали представники українців та євреїв («Відкриття пам’ятника полковнику Лісу-Кулі», «Strzelec», 1929 р., № 22, с. 15).

Парад стрільців перед волинським воєводою Генриком Юзевським із нагоди річниці смерті полковника Ліса-Кулі. Торчин, 30-ті рр. ХХ ст. Фото з газети-одноденки підрозділу Стрілецького союзу імені полковника Ліса-Кулі

19 березня урочисто святкували іменини маршала Пілсудського. У Володимирі-Волинському у 1922 р. захід із цієї нагоди та з нагоди річниці Конституції 17 березня розпочали маршем, на чолі якого за представниками місцевої влади та духовенства йшли школярі, за ними крокувало військо, а далі «енергійно марширували стрільці, озброєні гвинтівками». На згадку про свято на розі вулиць Фарної та Устилузької посадили Дуб свободи. Під час виконання гімну «Boże, coś Polskę», який грав оркестр 23-го піхотного полку і залізничників, під деревом сховали документ на згадку про цю урочисту хвилину. Відповідно до постанови міської ради у Володимирі-Волинському змінили назви вулиць: Устилузьку – на Конституції 17 березня, а Ковельську – на Юзефа Пілсудського. Святкування закінчилося концертом, поєднаним із лекцією про життя й діяльність Юзефа Пілсудського. Дохід від дійства віддали на пам’ятник полковнику Лісу-Кулі.

Вулиця Фарна у Володимирі-Волинському. На розі вулиць Фарної та Устилузької
в 1922 р. з нагоди іменин Пілсудського посадили Дуб свободи. Поштова листівка

У березні 1923 р. у Луцьку організували урочистий вечір пам’яті Юзефа Пілсудського. Жінки гарно прикрасили квітами та килимами велику залу збудованого в 1923 р. Народного дому. Стрілецьке святкування вшанували своєю присутністю волинський воєвода Станіслав Сроковський, а також багато запрошених гостей.

Вечір розпочався з виступу Антонія Станєвича, голови правління командування округу «Волинь» Стрілецького союзу. Потім лекцію прочитав редактор першої польської щоденної газети на Волині «Dziennik Wołyński» Ян Урсин-Замараєв, що був ще й учасником боротьби за незалежність, який «на основі своїх спогадів оцінив діяльність у конспірації та ідею, котрою керувався Пілсудський із 1907 р. і яка привела його до перемоги – до здобуття свободи й незалежності» («Урочистий вечір пам’яті Юзефа Пілсудського в Луцьку», «Strzelec», 1923 р., № 6, с. 4). Після лекції присутні заспівали державний гімн під акомпанемент оркестру 24-го піхотного полку.

Другу частину вечора присвятили музичним та декламаторським виступам. Святкування в такій приємній атмосфері затягнулося майже до півночі, коли взвод стрільців на чолі з оркестром промарширував через місто до приміщення організації, де й залишив на зберігання знамено.

Стрілецький оркестр із Янової Долини. Фото подароване Іреною Глувко, в дівоцтві Родек.

Пізніше з нагоди березневого свята відбувалися й інші заходи. Наприклад, напередодні проводили марші, які сповіщали про цю подію. Стрілецькі підрозділи в супроводі власних оркестрів марширували під стрілецькі пісні волинськими містечками і селами. Вранці наступного дня в костелах відбувалися богослужіння за участі школярів. Пізніше організовували паради стрілецьких підрозділів разом із військом, поліцією, пожежниками та харцерами, а на завершення – урочисті академії.

У 1928 р. у Луцьку з нагоди іменин маршала Пілсудського влаштували стрілецькі змагання. Про них варто згадати хоча б тому, що у складі команди стрільців із Пшебража, яка зайняла ІІІ місце, були Генрик Цибульський, Юзеф Цибульський, Станіслав Цибульський і Альберт Василевський («Стрілецькі змагання з нагоди іменин у Луцьку», «Strzelec», 1928 р., № 14, с. 10), згадані пізніше в книзі «Czerwone noce» (Генрик Цибульський розповідає в ній про польську самооборону в Пшебражі, – ред.).

Однак особливо цікавими були заходи, які відбулися в 1928 р. у Рівному. На спосіб святкування вплинули зацікавлення Якуба Гофмана, непересічної особи, яка очолила Рівненський округ. Іменини маршала вшанували виставкою речей, що належали легіонерам із Волині, листівок, фотографій, нелегальної преси, що виходила в 1915–1918 рр. Мабуть, зібрані матеріали дали поштовх до написання пізніше статей для видання «Rocznik Wołyński». Цілком можливо, що організована Якубом Гофманом експозиція в Рівному надихнула авторів стрілецької виставки, яка пройшла через кілька місяців у Кракові.

Однією з важливих спортивних імпрез, організованих у період міжвоєнного двадцятиліття в Польщі, був Забіг Сулеювек–Бельведер. Уперше для вшанування іменин Юзефа Пілсудського його провели в березні 1926 р. Змагання були великою маніфестацією стрільців на честь коменданта. У них брали участь не тільки дружини Стрілецького союзу, а й підрозділи війська, державної поліції, Корпусу охорони прикордоння, прикордонної служби, Союзу резервістів, організацій і товариств, що займалися військовою підготовкою молоді та фізичним вихованням.

Забіг складався з двох етапів з перервою на стрільбу на полігоні в Рембертові («Положення про Забіг Сулеювек–Бельведер імені маршала Юзефа Пілсудського», Варшава, 1935 р.). Волинські стрільці вперше взяли участь у цих важливих змаганнях у 1927 р. (Болеслав Саранкевич «Стрілецький союз на Волині», «Przegląd Wołyński», 1929 р., № 25, с. 34). Їхня команда опинилася в першій десятці.

Янова Долина. На роботі в каменоломнях

Стрільці з Янової Долини, в 30-х рр. ХХ ст. багаторазові переможці березневого Забігу Сулеювек–Бельведер

У 1928 р. перше місце в Забігу Сулеювек–Бельведер у жіночому заліку зайняв підрозділ волинських стрільчинь. Учасники походу вирушили з-під будинку маршала в Сулеювку, а фінішували перед головним входом до Бельведеру. 13-особові групи стрільчинь рухалися в напрямку Варшави, випереджаючи багато чоловічих команд. Волинянки були неймовірні! Саме їм на фініші вручив нагороду генерал Едвард Ридз-Смігли (Іда Шидловська «Стрільчині в Забігу Сулеювек–Варшава», «Strzelec», 1928 р., № 11, с. 11).

На наступний блискучий тріумф треба було трохи зачекати. До того ж змінилися правила проведення забігу. З 1931 р. запроваджено поділ команд на три категорії: військові, Стрілецького союзу та команди воєнно-фізичного виховання. У 1933 р. у Забігу Сулеювек–Бельведер взяла участь 13-особова команда з Янової Долини, яка зайняла ІІІ місце. Того року вона єдина представляла Східні Креси («Wołyń», 1933 р., № 15, с. 5).

У 1934 р. групи поділили на військові та команди воєнно-фізичного виховання (молодші – від 18 до 21 року; старші – більше 21 року). Саме того року першими до фінішу під Бельведером прийшли стрільці з волинської Янової Долини, які тріумфували в групі старших команд (Вітольд Вронський «Стрільці з Янової Долини», «Strzelec», 1934 р., № 44, с. 4). Відзначилася також команда стрільців з Олики («Strzelec», 1934 р., № 16, с. 20).

Пізніше стрільці з Янової Долини повторили цей успіх, багаторазово займаючи перші місця як у командному, так і в індивідуальному заліках (серед них – стрільці Миколай Гед’ян і Броніслав Чухай) у старшій віковій категорії (22–32 роки).

Чи ці перемоги вплинули на результати, отримані поза змаганнями, які організовував Стрілецький союз? Звичайно! У 1935 р. у передолімпійському відбірковому забігу на 50 км, який мав на меті відібрати спортсменів на Олімпійські ігри в Берліні, у першу десятку потрапили два стрільці з Янової Долини: Прокопович і Миколай Гед’ян.

Спортсмени з Янової Долини були сильними не тільки в забігу, але й у стрільбі. У 1936 р. вони зайняли І місце в Забігу Сулеювек–Бельведер саме завдяки перемозі на стрільбищі в Рембертові (Маріан Курлето «ХІ Забіг Сулеювек–Бельведер», «Strzelec», 1936 р., № 21, с. 9). Стрільці з Янової Долини перемогли найкращі військові команди. Щоб оцінити цей успіх, потрібно розуміти, що переможці щодня тяжко працювали, видобуваючи або обробляючи базальт, і тільки після роботи вони могли тренуватися на стрільбищі, яке знаходилося в лісі за кілометр від каменоломень («У Яновій Долині», «Strzelec», 1935 р., № 17, с. 12–13).

У 1937 р. під час зливи (комісія змагань сховалася тоді під брезентом) спортсмени з Янової Долини віддали перемогу команді із Загнаньська й посіли ІІ місце («ХІІ Забіг Сулеювек–Бельведер», «Strzelec», 1937 р., № 20, с. 21–22), але вже в 1938 р. тріумфували в сильну спеку, через яку зі змагань вибуло багато команд.

«Той, хто дійшов до фінішу в цей винятково спекотний день, здійснив великий подвиг», – підкреслював журналіст видання «Strzelec» (Маріан Курлето «ХІ Забіг Сулеювек–Бельведер», «Strzelec», 1938 р., № 21, с. 6). Тоді загартовані роботою хлопці з Янової Долини не тільки не вибули з маршу, але й перемогли в категорії молодших стрільців, а в старшій здобули третє місце.

Схожий успіх вони мали і в 1939 р. Вони знову були першими в категорії осіб допризовного віку, а серед команд у віковій категорії понад 21 рік зайняли друге місце, третє місце посіли пожежники з Янової Долини. Під кінець 30-х рр. ХХ ст. у цих змаганнях представники Волині порівняно з іншими регіонами Польщі не мали собі рівних («Цифри й переможці 12 Забігів Сулеювек–Бельведер», «Strzelec», 1938 р., № 19–20, с. 20).

***

Якщо поглянути на стрілецьку діяльність у зимовий період, важко не оцінити стійкість, жертовність, креативність та фантазію волинян. Після Першої світової війни один із найбідніших округів Стрілецького союзу (порівняно з іншими регіонами) швидко надолужував пропущене. Волиняни мали привід пишатися, якщо йшлося про їхні досягнення на загальнопольському рівні, й не тільки завдяки неймовірним перемогам, які вони здобули в Забігу Сулеювек–Бельведер чи Національному забігу на відкритій місцевості.

Волинські стрільці дотримувалися польських традицій, берегли пам’ять про видатних поляків і важливі річниці. При цьому вони викликали симпатію особливою відкритістю та сердечністю, бажанням допомогти ближнім, веселою вдачею та добротою. Де б вони не з’являлися, там було приємно й сердечно, там були наповнена добродушною щирістю гостинність, дружба і добра забава, про яку з великим запалом розповідали ті, хто, вирушаючи на Повернені землі, забрав із собою спогади про найкращі моменти життя на Волині.

Малгожата ЗЄМСЬКА
Фото з колекції Тадеуша Марцінковського

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЗИМА У СТРІЛЕЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ. ЧАСТИНА 1

ПРО СТРІЛЕЦЬКИЙ СОЮЗ НА ВОЛИНІ У 80-ТУ РІЧНИЦЮ КАТИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ