Під такою назвою у Волинському краєзнавчому музеї відкрилась ювілейна виставка вишитих робіт Юрія Савки, присвячена 75-річчю автора та 15-річчю його творчої діяльності.
Серед виставлених робіт – вишиті портрети відомих постатей – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Пчілки, В’ячеслава Чорновола, а також маловідомих, наприклад, Івана Савки (дядько автора, який став жертвою сталінського режиму), Іллі Онуфрійчука (історик, який працював у Канаді), Євгена Назарчука (поет та гуморист). Окрім портретів, експонуються також ікони та вишиті рушники. У розмові з нами Юрій Савка розповів про те, як він прийшов до вишивки, яка змінила його життя.
– Як почалась Ваша творча діяльність?
Сталося це випадково. Перед виходом на пенсію я зацікавився самою технікою вишивки, почав шукати орнаменти, вивчати їх. Пізніше відвідував різні виставки, познайомився з цікавими людьми. Але переломним моментом стала виставка Отця Дмитра Блажейовського. Я був шокований, коли побачив його ікони, це був потужний емоційний удар. Саме тоді прийшло розуміння, що вишивати можна не лише орнаменти, що вишивкою можна щось сказати, донести до людей. Ми тоді колективно придбали один альбом з його роботами і почали використовувати його ескізи.
– Коли відбулась Ваша перша виставка?
У 1998 році, вона була присвячена сьомій річниці незалежності України. На ній були виставлені роботи трьох митців: Віктора Попова (вишивальника, були представлені рушники), Івана Бойка (художника, серія «Волинські вітряки») та мої роботи, здебільшого ікони. За місяць до виставки я запропонував створити портрет Чорновола, натомість мені дали фотографію Олександра Юрченка, який був місцевим засновником руху. Можна сказати, що навіть долі у цих людей схожі. Обоє загинули при загадкових обставинах: Юрченко втопився, а Чорновіл потрапив в автокатастрофу. Вважаю, що за допомогою цього портрету я вийшов на новий рівень, тому що зрозумів, що мій шлях це не ікони, а портрети.
– Яку техніку Ви використовуєте в своїх роботах?
В основному, це хрестик. Хоча, маю навіть свій шов, який назвав «фоновим» - це нерівномірний хрестик 4х1. Ним дуже зручно вишивати фон, фактуру костюму. Також використовую різну товщину ниток, тобто для за штриховки це 1 ниточка, для об’єму може бути 2-4.
Ви мали дуже багато виставок по Україні, яку з них вважаєте найоригінальнішою?
Три роки тому ми з Просвітою їздили до Сколі, де ночували у знайомого лісника. Я прокинувся на сході сонця і, поки всі спали, запропонував господарю виставити мої роботи на дерев’яній стіні. Це якраз була неділя. Він, побачивши міні-виставку, поїхав до священика. По обіді двір був повен людей, які оглядали роботи.
На вишитих Вами портретах дуже різні персонажі. За яким принципом ви обираєте героїв своїх робіт?
Це повинен бути мій герой, я маю його сприймати, а він – відповідати моєму світогляду. Персонаж не повинен бути чужим для мене. Я не вишиваю нинішніх політиків, тому що вони ще можуть наробити багато дурниць. А коли вже людина входить в історію, то намагаюсь популяризувати її. Через те, серед моїх робіт є маловідомі для деяких людей постаті.
– Розкажіть, як був подарований портрет Папі Римському Івану Павлу ІІ?
Коли я дізнався про приїзд Папи Римського, то виникла ідея вишити його портрет. Я довго не міг визначитися з образом, та випадково натрапив на польську листівку, де Іван Павло ІІ був зображений з піднятими догори руками. На ній відчувався зв’язок з сонцем, з космосом і я вирішив вишивати саме з цього фото. Після закінчення роботи я потрапив на аудієнцію до єпископа Маркіяна Трофим'яка, який дуже приязно прийняв мене і пообіцяв передати портрет. Через нього Папа Римський подарував мені срібну вервечку, яка зараз для мене є своєрідною святинею.
Роботи Юрія Савки дуже глибокі, світлі і щирі, як і сам автор. Хочеться побажати, щоб майстер не зупинявся на досягнутому, адже в українській історії є ще багато людей, котрі заслуговують на те, щоб отримати безсмертя у творах Юрія Савки.
Анна ЄКИМЕНКО
