Не відчувай неприсутності
Статті

 «Це вже доля, а долю не обирають. Отож її приймають, яка вона вже є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас».В. Стус «Із таборового зошита»

Що може зробити людина, аби змінити свою долю? Усе життя втікати, шукати кращої? Якщо пощастить, то можливо й вдасться, та буває, що долю створюють ті ж самі люди для інших людей. Із такою «доленькою» не зробиш уже нічого, вона тебе не омине, не втечеш. Залізними лещатами обів’ється навколо шиї й душитиме, аж поки не затихне твій голос. А особливо, коли той голос аж надто «різав слух» якомусь бюрократу, чи то пак партійцю, як і сталося із невмирущим українським голосом Василя Стуса.

«Кожна історична драма завжди буде мати свого Христа, свого Юду, свого Пілата, який умиває руки, своїх апостолів, які перелякано відступають, а потім опам'ятовуються і підіймають учення свого Вчителя. Кожна драма відбувається саме так. І вона безкінечна». (Євген Сверстюк «Одвічний сценарій»).

У 1960-70 роках у таборах було не так вже й багато в’язнів – всього кілька тисяч. Для політичних існували спеціальні зони, де були й особливі умови. Першими поціновувачами поетичного хисту Стуса якраз і стали оті в’язні, що вивчали його поезію напам’ять. Й часто, дякуючи саме цьому, сьогодні ми можемо прочитати той чи інший твір автора, адже в таборах вилучали все, а особливо результати творчості. Для поета це було найгіршим – невідомість, адже у тих творах залишалася частина його душі, серця, крику, відчаю, бажання та надії врешті бути почутим. Та вірші вижили, адже «рукописи не горять», й дійшли до вух, а багатьом й до свідомості. Можливо запізно, не в той час, не з тією метою, та залишається надія на те, що вони будуть криком-пересторогою від помилок минулих поколінь.

Виснажений важкою працею, худорлявий, проте, не втратив ясної думки та єдиної мети – справедливості, рівності значення слова «людина» для кожного. Не маючи фізичних сил, залишався морально стійким, гордим, відкритим та глибоко переконаним у вірності своїх ідей. Напевно, навіть психіатри поставили б йому діагноз: «абсолютна чесність».

Він обіцяв у рядках своїх творів «Народе мій, до тебе я ще верну», проте довів, що «Докучило! Нема мені Вітчизни». Василь Стус ніколи не був відомим письменником серед українців, точніше, він ніколи не був сентиментальним співцем за визволення українського народу, яких ми так часто зустрічаємо у шкільній та університетській навчальних програмах. Вірші поета не вивчались. Пригадую: будучи школяркою, я не розуміла, не сприймала й не хотіла сприймати, адже вони не були пісенними, сльозливими, а відтак й легкими до вивчення, як то вірші Шевченка, Рильського, Тичини чи то інших співців народної творчості. «Стус — це опозиція. У тому числі — прекрасна опозиція нашій рідній сльозоточивій розмазаності, отій «сентиментальній розквашеності», яка загалом ще й досі вважається ознакою «солов'їно-калинової ментальності» (Юрій Андрухович).

Ще й сьогодні ті, хто раніше мав певні зв’язки із автором, неохоче у цьому зізнаються, адже «у страху очі великі». Навіть за поверхове знайомство із політв’язнем, можна було отримати в подарунок цілодобову, безкоштовну «охорону» у вигляді слідчих КДБ.

Пройшли роки, змінилась епоха, та стереотипи все ще залишились. Проте, з кожним роком ситуація змінюється. З’являються ті, хто вважає, чи то бере на себе відповідальність хизуватися тим, що у певний період свого життя знав цих борців за справедливість, зокрема і Стуса. Проте, де ж були ці «друзі», коли потрібно було трішки сміливості щоб встати і запитати «А чому ж не друкуються вірші Стуса?». Здається, що кожен, хто хоч трішки відчував себе однодумцем Василя, повинен був підтримати, й нести цю ідею визволення людського духу та справедливості. Кожен. А таких, певно, було багато. Та тільки переймались лише своєю окремою долею, усім було шкода свого життя. Та якби усі, хто так думав та й піднялися, то не вистачило б землі для таборів, не вистачило б тюрем, камер й катів. Та спромоглися на це одиниці, а серед них і Василь Стус ,– той, що залишається жити у серцях.

Катерина Мартиненко

Схожі публікації
Луцькі юдеї підтримують переселенців
Події
Із 1 липня вимушені переселенці знову мають змогу безкоштовно споживати гарячі обіди у їдальні, яку відкрила у власному приміщенні Волинська релігійна громада прогресивного іудаїзму в Луцьку. Їжу, приготовану волонтерами, видаватимуть щодня з понеділка до п’ятниці з 13.00 до 14.00.
01 липня 2022
Конкурс міністра закордонних справ РП на найкращі публікації з історії Польщі
Конкурси
Міністр закордонних справ РП оголосив конкурс на найкращу публікацію іноземною мовою (іншою, ніж польська), що пропагує історію Польщі, та найкращу публікацію польською мовою про історію польської дипломатії, які були видані у 2021 р.
01 липня 2022
Луцьк–Жешув: у рамках спільного проєкту в луцьких дитсадках пройшли заняття про природну спадщину
Події
Упродовж червня в шести луцьких дитсадках дітей навчали бережному ставленню до навколишнього середовища. Заходи відбувалися в рамках проєкту, який разом реалізують Луцьк та Жешув.
01 липня 2022
Прощання з отцем Анджеєм Квічалею
Події
У понеділок, 4 липня, в Прусіновіцах на Опольщині та в Маневичах на Волині відбудеться прощання з отцем Анджеєм Квічалею.
30 червня 2022
Польські фразеологізми: Вилізло шило з мішка
Статті
Ось такий ми дивний вид, що час від часу брешемо як найняті. Язик нам свербить, аби лиш плести три по три якісь андрони з метою викликати захват чи заздрість у нашого оточення.
30 червня 2022
Волонтерство в міській бібліотеці Гдині
Конкурси
Міська публічна бібліотека в Гдині запрошує волонтерів на річну програму, яка триватиме з 15 серпня 2022 р. до 14 серпня 2023 р. Про це повідомляє сайт prostir.org.ua.
29 червня 2022
Прибирання на цвинтарях у Мельниках i Острівках
Події
Члени Товариства польської культури імені Міхала Огінського в Любомлі впорядкували могили офіцерів Корпусу охорони прикордоння в Мельниках і польський цвинтар в Острівках.
28 червня 2022
Резиденція в Закопаному для музейників
Конкурси
Татранський музей запрошує музейників з України взяти участь у програмі творчих резиденцій у Закопаному.
28 червня 2022
Помер отець Анджей Квічаля, священник Луцької дієцезії
Події
У неділю, 26 червня, після тяжкої тривалої хвороби помер отець Анджей Квічаля, настоятель католицьких парафій у Любешеві та Маневичах.
27 червня 2022