Після виборів у Польщі відбулися фундаментальні зміни, а влада майже повністю перейшла до «Права і справедливості» – партії, яка протягом восьми років перебувала в опозиції. Зміна влади може стати вигідною для українців, а новий прем’єр-міністр разом із президентом представлятимуть українські справи в ЄС. Що означає для України новий польський уряд?  

Програму партії «Право і справедливість» найпростіше можна визначити як консервативно-національну, а ідеологія цієї партії спирається як на вчення католицької церкви, так і на традиції Польської соціалістичної партії та постать маршалка Юзефа Пілсудського. Це означає, що «Право і справедливість» бачить загрозу для Польщі з обох сторін своїх кордонів – у Німеччині та Росії. Мова йде не стільки про збройну загрозу, скільки про конкуренцію в справах, що реалізовуються. Раніше це було причиною того, що партія «Право і справедливість» взялася за створення системи регіональних союзів, як колись це намагався робити Юзеф Пілсудський.

Якщо припустити, що «Право і справедливість» у своїй закордонній політиці продовжуватиме традиції пілсудчиків, то це означає, що Україна відіграватиме в політиці цієї партії важливу роль. Першопочатковий та головний принцип – Росія є ворогом Польщі. Без України Росія не може стати імперією, отже ми мусимо робити все, що можемо, щоб підтримувати самостійність України.

Отже, наскільки довго Україна йтиме теперішнім політичним курсом, настільки довго вона може розраховувати на польську підтримку. Натомість питання про те, якою буде ця підтримка, залишається відкритим.

Ягелонська політика як відповідь на загрозу
Ім’я покійного Леха Качинського для членів партії «Право і справедливість» залишається надзвичайно важливим, тому не варто очікувати відходу від його політики, кульмінацією якої було заангажування президента в конфлікт у Грузії у 2008 р. Саме Качинський намагався будувати сильний союз держав регіону, які повинні були протистояти імперській політиці Російської Федерації. Представлення цього союзу відбулося на відомому мітингу в Тбілісі під час війни 2008 р., коли президент Польщі зазначив:

«Я хотів би сказати це не тільки вам, я хотів би сказати це також членам Європейського Союзу, що Центральна Європа, Грузія, що цілий регіон братиме до уваги нашу активність. І ми також прекрасно знаємо, що сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра балтійські держави, а пізніше, можливо, і моя країна, Польща!»

Політика створення союзу в регіоні, тобто відома ягелонська політика, не передбачає мрій про будь-яку польську імперію. Вона є відповіддю на найбільшу польську травму, яка виникла у XVIII ст., коли три могутні регіональні імперії стерли з карти Європи Річ Посполиту Обох Народів. Від того моменту вся польська думка була зосереджена на тому, як вижити в цьому регіоні, який раптом виявився смертельно небезпечним. Усі, як тодішні консерватори, які пізніше еволюціонували в народовців, так і різної масті польські бунтівники, шукали спосіб, за допомогою якого можна було б повернути та зберегти незалежність. Саме через це Роман Дмовський виступав проти зайняття територій, на яких більшість становили білоруси та українці. Не через симпатію, а через чистої води калькуляцію, яка свідчила про те, що суперечки з ними створять загрозу тому, що в нас було найціннішим – нашій незалежності.

Нові союзи
Після того, як влада перейшла в руки партії «Право і справедливість», найбільших змін потрібно очікувати у стосунках із Німеччиною. Оскільки «Громадянська платформа» була партією, радше, пронімецькою, то у випадку «Права і справедливості» можна ризикнути заявити, що ця політична сила неприхильно ставиться до Німеччини. Новий міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський вже згадував, що на сході ЄС повинен утворитися регіональний союз, який становитиме противагу Німеччині. Берлін це усвідомлює, а нервова реакція німецької преси – доказ того, що нова співпраця Польщі та Німеччини може бути проблематичною. До моменту появи згаданого вище регіонального союзу вплив Польщі в ЄС може зменшитися, а наслідком цього буде послаблення нашого голосу на захист України, якого багато хто й так не хоче слухати.

У такій ситуації логічним є те, що Польща скерує зусилля в сторону свого «старого» союзника – Сполучених Штатів Америки. Це бачать вже й самі американці. «The Wall Street Journal» написав на своїх шпальтах, що найважливіші міністерства в польському уряді очолять «проамериканські яструби». Це призведе до того, що буде піднято питання присутності американських військ на території Польщі та балтійських держав, проти чого виступає Німеччина та, з очевидних причин, протестує Росія. Відкритим залишається питання, чи росіяни дадуть відповідь на таку маніфестацію сили та чи, якщо дійсно дійде до розміщення військ США в нашому регіоні, це не призведе до подальшої ескалації конфлікту.

Пам’ять про кривди
Коли мова йде про польську закордонну політику, завжди виникає питання не тільки про вектори її розвитку, але також про складний компроміс між так званою реальною політикою (Realpolitik), реалізація якої вдається полякам із перемінним успіхом, та відповідальністю за завдані кривди, про які поляки не забувають. На перше місце тут, звичайно, виходить питання Смоленської катастрофи, в якій загинув президент Лех Качинський. Новий міністр національної оборони Польщі Антоні Мацєревич – прихильник тези, що на борту літака відбувся вибух і що це була не катастрофа, а замах. Така оцінка не сприяє будь-яким польсько-російським стосункам.

Не можна також забувати, що «Право і справедливість» може захотіти порушити питання Волинського злочину, який в Україні називають «трагедією». Президент Польщі Лех Качинський і президент України Віктор Ющенко багато разів розмовляли на тему відповідальності за ці події, проте остаточно так і не вдалося довести справу до хоч якогось спільного рішення. Тепер ОУН і УПА – це організації, які в Україні ставлять на п’єдесталі, багато добровольців воюють на сході України з їхніми іменами на вустах, але водночас поляки ніколи ще так сильно не усвідомлювали проблеми Волинського злочину. Тому потрібно брати до уваги те, що вони зосередяться не тільки на створенні системи регіональних союзів чи підтримці України, але також вкотре порушать питання про злочин на Волині. Україна повинна це усвідомлювати.

Бартош ТЕСЛАВСЬКИЙ