У четверту суботу листопада в Україні вшановують День пам’яті жертв Голодомору. Штучно створена більшовицька акція в 1932–1933 рр., спрямована на українських селян, призвела до приблизно 8 млн жертв.
Голодомор не оминув також польських сіл на території сучасної України та на Кубані, яка тоді була україномовною. Згідно з офіційними статистичними даними, на початку 30-х рр. в Україні проживали понад півмільйона поляків. Історики доводять, що кількість значно зменшено. Як аргумент вони наводять приклад проведення в 1926 р. більшовицького перепису населення. Протести поляків призвели до поповнення даних, у 1927 р. було організовано перепис уже польського населення. Дослідники апелюють до даних римо-католицької церкви того часу. Враховуючи прихожан парафій, можна сказати, що мова йде про понад 700 тис. осіб.
Невідомою залишається кількість поляків серед жертв Голодомору. В опублікованих у 1990 р. в Україні матеріалах історик Кульчицький наводить знайдену в архівах інформацію, яка свідчить, що більшовики в 1933 р. зафіксували приблизно 21 тис. померлих у польських селах. Історики доводять, що ці цифри були вдвічі, а деколи і втричі більшими. В останні роки в Україні видали «Національну книгу пам’яті Голодомору». Назви районів та сіл, яких торкнувся голод, було задокументовано. Електронна версія книги доступна в Інтернеті, що дає можливість перевірити населені пункти та прізвища осіб, котрі там проживали. Вдалося зібрати близько 800 тис. прізвищ, що становить лише 10 % від загальної кількості померлих. Хоча дані українських істориків не виокремлюють національну приналежність жертв, проте польські прізвища в цих списках говорять самі за себе. Оцінюючи кількість жертв серед поляків, дослідники подають різні дані. Український історик Олег Калакура стверджує, що було 80 тис. поляків, інші ж доводять, що понад 100 тис. поляків було знищено голодом. Автор цієї статті тільки серед жертв, згаданих у «Книзі пам’яті» в чотирьох областях (Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій та Київській), нарахував близько 10 тис. польських прізвищ.
Ситуацію з тих часів можна проілюструвати на прикладі матеріалів із теренів Мархлевського польського національного району. Відсоток поляків у цьому районі був найвищим, а в багатьох населених пунктах проживали виключно поляки.
Територія району в 1930 р. становила 660 кв. км. Згідно з даними, вміщеними у статті «До 5-річчя існування Мархлевщини», в районі знаходилися 43 школи, зокрема 38 чотирирічок, 3 семирічки, 2 професійні школи. У селах було організовано 22 світлиці, 4 робітничих клуби, 1 так званий «сільський» дім і діяли 69 бібліотек. Кількість сільських рад (польських гмін) становила приблизно 40, а населення складало понад 52 тис. осіб. 71 % жителів становили поляки.
Ще сьогодні в околицях Житомира проживають свідки цієї страшної трагедії. Подекуди в українській пресі, а в останні роки і в польській, журналісти публікують інтерв’ю з ними та спогади про померлих на вулицях, а також про акти канібалізму. В Україні можна знайти кілька наукових статей на тему жертв серед поляків під час Голодомору.
Серед опублікованих досліджень на увагу заслуговує науковий доробок історика Генрика Стронського. У матеріалах, що належать його авторству, знаходимо багато різних даних, які представляють страшний масштаб трагедії. Ось статистика померлих у деяких польських селах:
Однак наукових робіт досі доволі мало. Реалізація цього завдання повинна бути покладена насамперед на плечі працівників Інституту національної пам’яті в Польщі. В українських архівах знаходиться багато документів, за допомогою яких ще можна відтворити «сталінське пекло» в польських селах.
У березні 1933 р. секретар Мархлевського районного комітету партії Б. Марчевський надіслав на адресу Київського обласного комітету КП(б)У звіт, у якому повідомив про важку споживчу ситуацію в районі. «Декотрі сільські ради, – писав він, – організовують куркульські провокації, піднімають скандал про масовий голод, надсилають у районний виконавчий комітет листи про 30–40 голодуючих сімей в окремих селах. Голод змушує до крадіжки худоби та інших звірів. У селах Шиєцька Буда, Василівка, Олізарка «куркулі» агітували голодних розділити насіннєвий фонд. У Дранецьких Хатах від голоду померла дитина, яка пролежала під ліжком 4 дні. У Яблунівці Мар’янівської ради мати вигнала з дому чотирьох голодних дітей, сказавши: «Нехай ідуть, куди хочуть, не можу на них дивитися». Селянин Пашковський в Улянівці через голод підпалив хату, сам згорів, а його дитину врятували жителі цього села. В селі Дранецькі Хатки Добровольська з розпачу вбила власного сина, а м’ясо з нього з’їла разом із донькою, згодом вбила і її. Без допомоги, – повідомляв Марчевський, – не можемо вирішити споживчої проблеми».
Мільйони людських життів, які забрав Голодомор, також польські жертви серед них – це один із найбільших злочинів сталінського режиму над беззахисним населенням у ХХ ст. На жаль, донині ця трагедія не досліджена й майже не відома в межах теперішньої Польщі. Пам’ять про неї повинна відродитися та залишитися в історії як приклад мучеництва.
Ян МАТКОВСЬКИЙ
