Триста шістдесят років тому поля під Берестечком були рясно скроплені людською кров’ю. «Ненависть вросла у серця і отруїла кров побратимів», – так описував тодішні часи безсмертний Сенкевич. 28 червня 1651 року розпочалася одна із найбільших битв Європи XVII століття, яка була переломним моментом боротьби під час козацьких воєн.
Нині вважається, що польсько-козацьку війну розпочав Богдан Хмельницький, шляхтич, син чигиринського підстарости, писар Запорізького війська. Ображений відмовою польського короля врегулювати особистий конфлікт із Даніелем Чаплинським, відчув кривду, нанесену власним амбіціям, і підняв бунт навесні 1648 року. Повстання Хмельницького, котрий був обраний запорізьким гетьманом, похитнуло основи Речі Посполитої. У часовій перспективі можемо ствердити, що причиною козацького бунту, в основному, був суспільно-економічний чинник. Для Речі Посполитої відсутність керівництва над коронним військом, політичні заворушення, викликані смертю Владислава IV, призвели до втрати контролю над більшістю території України. Козацько-татарські війська підходили аж під Львів та Замость.
Польське військо зазнало дошкульних поразок під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями. Козацько-татарський наступ був затриманий завдяки героїчній обороні Збаража. Новообраний король Ян Казімєж, стоячи під Берестечком на чолі об’єднаних литовсько-польських сил, загородив дорогу козаччині, що йшла на завоювання Речі Посполитої.
Перемога, здобута на берестецьких полях, була величезною, однак не змогла послабити наслідків попередніх поразок і не мала вирішального впливу на подальші події. Криваві змагання продовжувалися і надалі. Багато людей загинуло у цих війнах і Україну протягом багатьох років спустошували вогнем і мечем. «Спустошено Річ Посполиту, - писав Сенкевич, – спустошено Україну. Вовки вили на згарищах колишніх міст, а колись квітучі краї були, немов велика гробниця (…)».
У цій великій війні не було переможця – програли усі. Програла Річ Посполита, програли козаки та амбітний Хмельницький із Козацькою радою, підписуючи договір із царською Росією. Хмельницький від імені козаків присягнув цареві у церкві про вірне підданство і отримав декрет на отамана, як доказ царської ласки.
Російський цар із династії Романових Олексій І Михайлович 27 березня 1654 року видає привілеї для Запорізького війська, в якому не може бути й мови про самовизначення і самостійність. Запоріжжя віддавалося під російське панування.
Козацька справа, в основному, була вирішена. Народ повертався до панщини, козаки займали становище підкореної шляхти. Їх права і воля залежали від ласки деспотичного царського уряду. Річ Посполита втрачала Україну. Цей красивий і багатий перед війною край попав під довговічне московське панування.
Козаччина втратила те, що найбільше любили козаки – Волю.
Валентин ВАКОЛЮК
P.S. У 1910-1914 роках стараннями російської влади під Берестечком з’явився музей-заповідник під назвою «Козацькі Могили». Цілісність цього меморіального комплексу творять церкви св. Михайла та св. Григорія, дзвіниця, а також колишній монастирський будинок, у якому нині знаходиться музей. Ідея створення цього комплексу була далека від засад християнського служіння та моральності. Її головним завданням було утвердження в українському суспільстві антипольських настроїв, зміцнення однобічного проросійського бачення польсько-українських відносин і прищеплення поколінням українців переконання про правильність союзу із Москвою. Царській владі, а пізніше і радянській, не прийшло до голови поставити у Батурині принаймні дерев’яний хрест у пам’ять про знищених російським військом українців.
Незалежні європейські країни, такі як Україна та Польща, які мають багато століть спільного минулого, нині мають можливість змінити формат берестечкового мучеництва і закрити сумний для обох народів розділ Історії. Прийшов найвищий час, щоб під Берестечком, на рівні президентів наших обох держав, подати один одному руку і прочитати спільну молитву над полеглими. Ми повинні згадувати це поле битви як приклад народної приказки: «Коли б’ються двоє, то третій користується із цього».
