14-19 липня 2011 року відбулося VI Паломництво на Волинь, організоване Волинською спільнотою парафій Гута Степанська, Вирка, Казимірка, Степань, Холоневичі, Янова Долина.

Сентиментальна подорож

У рамках паломництва на Волинь приїхали представники з різних куточків Польщі, була навіть одна особа з Великобританії. Усіх їх об'єднує Волинь, з якої походять. Дехто вперше приїхав на землі, де жили їхні діди і батьки перед Другою світовою війною. Це для них, як самі говорять, сентиментальна подорож, хоч деякі члени їхніх родин, які були свідками трагічних подій, не хотіли сюди приїжджати з огляду на дуже болісні спогади.

Паломники відвідували навколишні села і колонії, у яких до 1943 року жили їхні батьки та діди, дехто з паломників на цих землях народився, був свідком Волинської трагедії. Серед місцевостей, які вони відвідали, були такі дорогі їх серцю Гута Степанська, Степань, Сарни, Бутейки, Холоневичі, Вирка, Деражне, Малинськ, Нова Кам'янка, Гута Мидська, Осова, Рафалівка...

15 липня у церкві в Бутейках у присутності численної групи паломників, представників місцевих органів влади та секретаря Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Анджея Кшиштофа Кунерта була освячена меморіальна дошка в пам'ять українця Петра Базелюка, котрий  врятував поляків Слоєвських – батька і сина. На наступний день паломники взяли участь у відкритті двох меморіальних дошок, які увіковічують неіснуючі вже польські парафії, що розташовувалися раніше на території нинішніх районів колишньої Волині. Ці парафії, Гута Степанська, Вирка, Холоневичі, Янова Долина, Казимірка, Степань, Антонівка і Рафалівка, – це місця особливої опіки колишніх мешканців цих місцевостей. Меморіальні дошки, розміщені в парафіяльному костелі Преображення Господнього в Сарнах, освятив 16 липня ординарій Луцької дієцезії єпископ Маркіян Трофим'як.

Чекаючи на ксьондза

У цей же день відбулося освячення хреста біля Ями Смерті у Холоневичах. Як розповідає керівник Спільноти і головний організатор паломництва Януш Горошкевич, про цю яму розповіла 83-річна Наталія Соколець, дівоче прізвище котрої Случик. Коли її попросили показати, де колись був костел, вона показала також невисокий хрест, який стояв на місці поховання однієї польської сім'ї. На ньому написано українською: “Ваш вічний сон, наш вічний біль”. Наталія Соколець сказала, що цей малий хрестик не повинен стояти тут, а там, де їх поховано, бо тут поляки не лежать. За обійстям була викопана яма, до якої, за її словами, протягом двох днів укидали вбитих поляків. Потім їх присипали тонким шаром піску, вовки і лисиці видирали ці останки і батько Наталії Соколець присипав їх піском. Хрест у цьому місці поставлено лише у квітні 2011 року.

Наталія Соколець також розповіла, що перед освяченням хреста їй снилося, що вона побачила порожню яму і поляків, котрі стояли на краю цієї ями. Запитала маму-небіжку: “Чого ці поляки тут стоять, навіщо вони з цієї ями вийшли?”. Мама відповіла: “На ксьондза чекають, щоб їх поховав”. 16 липня 2011 року хрест був освячений єпископом Маркіяном Трофим'яком у присутності міністра Анджея Кшиштофа Кунерта, паломників, гостей та мешканців села.

17 липня нинішнього року єпископ освятив також хрест у Яновій Долині, який поставлено ще у 1998 році. Багато на Волині таких місць, які очікують ще на свої хрести і на ксьондза. Далі чекає на освячення і хрест у Степані, який поставлено там, де колись стояв костел. Освячення було заплановано, але не відбулося, тому що поляки не хотіли сварки із тими, хто був проти цього. “Все, що я роблю, я роблю з метою поєднання,” – говорить Януш Горошкевич, котрий поставив багато хрестів, вшановуючи пам'ять про жертв 1943 року.

Опікун місць національної пам'яті

Гутянин, як сам про себе говорить, Януш Горошкевич, син Щепана, внук Людвіка з Омелянки, очолює Волинську спільноту парафій Гута Степанська, Вирка, Казимірка, Степань, Холоневичі, Янова Долина, яка була заснована наприкінці 2010 року і об'єднує нині близько 240 родин, що походять з цих великих колись з огляду на територію та чисельність парафій.

Ця людина не є істориком за освітою, проте багатству його знань може позаздрити не один фахівець у цій галузі. 4 роки підряд приїжджає на землі, з яких походить його родина. Протягом 4 років відновлює кладовища і ставить хрести. Їх уже понад 20. Стоять, зокрема, у таких населених пунктах, як: Ромашкове, Климове, Омелянка, Солоне Болото, Вирка, Седлище, Борек, Стара Кам'янка, Нова Кам'янка, Гута Мидська, Осова, Холоневичі, Гута Степанська, Степань. Хрести ставить разом зі своїми синами, котрих виховує у повазі до всіх українців, до української культури та історії. “Сини ставлять зі мною хрести. Знають, що там могили людей, котрі жили колись у неіснуючих вже селах. Я їм це пояснюю, розмовляю з ними на ці теми,” – говорить  Януш Горошкевич.

Продовжує також паломництва, які організовували у 1996, 1997 і 1998 роках нині покійні гутяни: генерал Чеслав Пьотровскі та Едвард Квятковскі. Вони організували також перші увіковічення парафій у Гуті, Степані, Кузьмівці. Найбільшим успіхом було відкриття пам'ятника в Яновій Долині у 1998 році. У 2009 році Януш Горошкевич приватно організував IV Паломництво, у 2010 році, вже у V Паломництві взяли участь близько 100 осіб. У нинішньому році відбулося VI Паломництво, у якому взяли участь 54 особи.

Відповідаючи на запитання про те, чи опікується місцями пам'яті тільки на території історичної Волині, пояснює: “Тільки біля Гути, бо тут, на думку гутян, був центр не лише світу, але і Всесвіту. Ми ставимо ці хрести, увіковічуємо поселення, убитих людей, котрі лежать у цих лісах. Підкреслюю, що це ми робимо з наміром поєднання польського і українського народів, бо час війни закінчився і потрібно вже у людському розумі війну закінчити”. Дуже вдячний усім, хто йому допомагає. Говорить, що люди в Україні дуже доброзичливі і прихильно налаштовані. Своїм “послом” на цих землях називає приятеля-українця Віктора Крота, колишнього голову сільської ради в Гуті, котрого за внесок в увіковічення польських поселень та могил на Волині нагородив міністр Анджей Кшиштоф Кунерт срібною медаллю «Опікун місць національної пам'яті».

Януш Горошкевич свою золоту медаль «Опікун місць національної пам'яті» називає викликом для подальшої роботи.

Наталя ДЕНИСЮК