На запрошення Великопольського товариства розвитку сільських територій у місті Гіжицко з 18 по 31 липня 2011 р. перебувала група дітей із Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. Проект був фінасований Канцелярією Сенату РП.
42 молоді особи з обласного центру та інших куточків Волині віком від 9 до 17 років під керівництвом трьох вихователів відвідали Міжнародний польсько-український табір. Разом із ними тут перебувала така ж, за кількістю та віком, польська молодіжна група.
12-годинна поїздка північними автострадами Польщі завершилася у серці Вармінсько-Мазурського воєводства – на Мазурських озерах. Мазури – це регіон площею 1700 км2, шосту частину якого займає вода. Великі ліси наповнені звірятами, чимало водних плес, що поєднані між собою ріками та каналами. Унікальна система водних маршрутів має протяжність 200 км. Не дивно, що тут було утворено туристичну базу, розвивається вітрильний спорт. У хорошу погоду на воді – десятки яхт, а на берегах, облаштованих пірсами, пляжами, танцмайданчиками, парками відпочинку, стоянками авто і водного транспорту, – тисячі туристів.
На Мазурах знаходяться два найбільші польські озера, кожне з яких має площу понад 100 км2. Третє за величиною, таке ж, як волинський Світязь, називається Нєгоцін. Його довжина близько 11 км, ширина – 5 км, максимальна глибина – до 40 м. Саме на його березі в одному із вітрильних осередків і розташувався Міжнародний польсько-український табір. Мазурський край продемонстрував свою специфіку: досить сильні, переважно південно-західні вітри приносили раптові зміни погоди. Зливи бували по кілька разів на день, а сильний вітер піднімав на озері, що знаходилося на відстані кількох десятків метрів від табору, високі хвилі. Та сонячна погода теж радувала – надовго запам’ятаються засмагання на пляжі, розваги у парку відпочинку, катання на катері та байдарках.
Навчально-відпочинкова програма табору була націлена на інтеграцію та мовну комунікацію молоді. Заняття відбувалися спільно у чотирьох міжнародних загонах, які мали дещо різні завдання: перший готував заходи для цілого табору, другий – спортивні розваги; на заняттях третього загону розвивали творчі здібності молоді, а в четвертому – вчили робити зачіски, макіяж, манікюр. Увесь табір разом брав участь у святі Нептуна, спортивній «шаленій» міні-олімпіаді, у перегонах до фортеці Боаєн, а також екскурсіях, виступах, концертах, конкурсах і дискотеках.
Кількома словами згадаємо принади та атракції Мазурського краю, з якими вдалося познайомитися учасникам табору. 30-тисячне містечко Гіжицко знаходиться на невеликому клаптику землі між озерами і є знаним туристичним центром. З нього «міжнародна сотня» кількома автобусами, «озброївшись» сухими пайками, двічі подорожувала історичними мазурськими шляхами. Звичайно, двох днів було недостатньо, щоб пізнати багатоетнічне минуле краю. Та все ж волиняни побачили середньовічні замки хрестоносців та фортифікаційні споруди пізнішої пруської держави. Добре збереженим прикладом останніх є форт Боаєн, споруджений у середині ХІХ ст. на вузькому перешийку між озерами. Звичайно, нині тут містяться галереї, готелі, ресторани, музеї. До найцікавіших можна віднести Мазурський музей в Овчарні. Не могли не сподобатися численні будівлі з оригінальною архітектурою, старовинні легенди, перекази, артефакти... Значне враження справила пам’ятка Другої світової війни, так званий «Вільчи Шанєц», тобто «Вовче Лігвище». Це одна із кількох головних штаб-квартир Гітлера, які існували в Європі. Вона розташована далеко від міста, у лісі, оточеному озерами та багнами. Потрібно зазначити, що у мазурських лісах можна зустріти рисі, оленів, лисиць, сарн, кабанів і навіть зубрів. Щоправда, наша молодь з усім цим багатством фауни познайомилася у… зоопарку.
Волиняни зуміли проявити себе якнайкраще. Вони швидко знайшли спільну мову із польськими однолітками і у вільний від занять час організовували турніри з тенісу, футболу, волейболу, інших ігор. Найбільше керівників та працівників табору здивували таланти волинян. За кілька днів вони підготували чудовий концерт. Запам’ятаються мелодійні пісні у виконанні Насті Худзик, Вікторії Папіж, Саші та Даші Олькіних, полум’яні танці Іванни Горощук і Ксенії Клименко, а також декламація Владислава Іщика. При підготовці завершальної презентації та інших заходів Яна Ярмольська виступила як режисер, ведуча і оператор.
Ще довго з приємністю учасники згадуватимуть мазурське літо, нових друзів, а також шведський стіл і мюслі на сніданок, польські національні страви під час обіду та вечері, такі, скажімо, як бігос, пизи, рацухи… Тому так сильно сумували і плакали під час розставання. Отже, до наступного літа!
Анна КАРАЩУК
