У моєму домашньому архіві є знімки з екскурсії до Державного музею Аушвіц-Біркенау, який діє на території відомого у цілому світі концтабору.

Знімків багато, а на них – мури, брами, бараки, музейні експонати. Вражає усе. Однак найбільше зворушують портретні фотографії моїх друзів, зроблені під час екскурсії. На них серйозні обличчя, замислені, шоковані. Обличчя людей, котрі протягом однієї години немов прожили ціле життя, почерпнули багато гіркого досвіду і зробили найважливіші для себе висновки. Дивлячись на ці обличчя знаю, що жоден із моїх друзів ніколи у житті не зробить зла іншій людині. Тому, що після відвідання Аушвіц-Біркенау вже розуміє, чим є злочин і жорстокість, страждання і муки. Розуміє наскільки крихкими є наші життя і як дбайливо треба їх оберігати.

Те, що Аушвіц-Біркенау є винятковим для людства місцем, підтверджує той факт, що він є єдиним концтабором, внесеним до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Єдиним таким з усіх витворів людського злого генія. Згідно з даними, які наводить польський історик, співробітник Державного музею Аушвіц-Біркенау Францішек Піпер, до цього табору було привезено принаймні 1,3 млн. осіб: 1,1 млн. євреїв, близько 150 тис. поляків, близько 23 тис. циганів, близько 15 тис. радянських в’язнів та близько 25 тис. осіб інших національностей. Загинуло в Аушвіц-Біркенау, за різними припущеннями, від 1,1 млн. до 1,5 млн. осіб.

Під назвою «табір Аушвіц-Біркенау» усім відомий найбільший комплекс німецьких нацистських концентраційних таборів та табір смерті, який діяв протягом 1940-1945 р.р. у передмісті польського міста Освенцім та близьких до нього територій. Цей комплекс складався із трьох частин:

-          Аушвіц І (Освенцім) – перший табір, насамперед, примусової праці, який також виконував роль адміністративного центру усього комплексу;

-          Аушвіц ІІ-Біркенау (Бжезінка) – спочатку концентраційний табір, а з 1942 р. – також і табір смерті з газовими камерами та крематоріями;

-          Аушвіц ІІІ-Моновіц (Моновіце) – табір примусової праці при фабриці Буна-Верке концерну «IG Farben».

Табір Аушвіц І було засновано 27 квітня 1940 р. згідно до наказу Генріха Гіммлера. Зародком табору стали 22 муровані будинки довоєнних казарм польської армії, а з 1939 р. – Вермахту, розташовані на окраїні Освенціма. Над вхідною брамою Аушвіц І висить таблиця з написом «Arbeit macht frei» – «Праця робить вільним». Зараз вона стала символом табору Аушвіц-Біркенау. 18 грудня 2009 р. цю таблицю було викрадено, але вже через два дні її вдалося знайти. Злодіїв було покарано позбавленням волі.

Початковою метою організації табору була ізоляція та ліквідація польського збройного підпілля. Перші в’язні потрапили до концтабору 14 червня 1940 р.. 3-5 вересня 1941 р. у Аушвіц І було проведено першу масову страту 850 в’язнів за допомогою газу «Циклон Б». На території табору нацисти також проводили псевдомедичні експерименти на в’язнях.

У жовтні 1941 р. до табору потрапили перші радянські військовополонені у кількості 12 тис осіб. У цей же час розпочалося будівництво Аушвіц ІІ-Біркенау (Бжезінка), який мав бути призначений для такої категорії в’язнів. Цей план, однак, було змінено – влітку 1941 р. Г. Гіммлер обрав Аушвіц місцем «остаточного вирішення єврейського питання» і з весни 1942 р. до Аушвіц ІІ переважно потрапляли євреї. Перша їх масова страта у газових камерах відбулася 4 травня 1942 р.. Відтоді 70-75% євреїв із кожного ешелону після селекції, що відбувалася безпосередньо на залізничних перонах, відразу відправляли на смерть.

Аушвіц ІІ був єдиним гітлерівським концтабором, у якому від березня 1943 р. в’язням наносили татуювання із порядковими номерами, переважно на лівому передпліччі. Осіб, котрі з потягів потрапляли безпосередньо до газових камер, табірна статистика не охоплювала. Тому загальну кількість жертв у Аушвіц можна вказати лише орієнтовно.

У жовтні 1942 р. черговим підрозділом Аушвіц І став новостворений Аушвіц ІІІ-Моновіц (Моновіце). З листопада 1943 р. по листопад 1944 р. він діяв як незалежний табір, адміністративний центр усіх колишніх підрозділів промислового характеру Аушвіц І. Такі табори створювалися з метою потужнішого використання робочої сили в’язнів для потреб ІІІ Рейху і часто створювалися при промислових закладах.

Занепад Аушвіц-Біркенау приходить улітку 1944 р. у зв’язку з наближенням Радянської армії. Незважаючи на це, аж до 28 листопада 1944 р. тривали масові вбивства євреїв та експлуатація в’язнів. У жовтні 1944 р. у таборі вибухнуло повстання, яке, на жаль, гітлерівцям вдалося придушити. Евакуація табору розпочалася наприкінці 1944 р.. 27 січня 1945 р. на його територію увійшли радянські війська. У таборі на той день залишалося 7,5 тис. врятованих, з яких 180 були дітьми.

Після ІІ світової війни багато нацистських злочинців з Аушвіц-Біркенау було засуджено. Двох з трьох комендантів табору було страчено у Польщі, третій помер у в’язниці у Федеративній Республіці Німеччина.

У 1947 р. територію колишнього табору Аушвіц-Біркенау з усією її забудовою та знаряддями, що на ній знаходилися, було визнано пам’яткою мучеництва. Там було створено Державний музей Освенцім-Бжезінка. 27 червня 2007 р. ЮНЕСКО змінило назву цієї пам’ятки на «Аушвіц-Біркенау. Нацистський концентраційний табір та табір смерті (1940-1945 р.р.)». Польський уряд клопотався про зміну, щоб назва точно вказувала на зв’язок табору з нацистським режимом у Німеччині і не утверджувала у громадській думці за кордоном помилкового формулювання «польські концентраційні табори».