У День Спомину Померлих відвідуємо на цвинтарі могили рідних, друзів та знайомих. У цей день на знак нашої пам'яті про померлих запалюємо свічки та лампади на могилах, покладаємо квіти та вінки. Також вписуємо у поминальники імена померлих і просимо Церкву молитися разом з нами за їх душі. Як і кожного року у листопаді приходимо з квітами, лампадами і молитвою на особливе для нашої п'амяті місце – на Пшебраже.

На Волині, у Луцькому повіті, перед Другою світовою війною існувало село Пшебраже – давня польська колонія, заснована у 1864 році. Ця місцевість увійшла в історію як найбільший центр польської самооборони у період, так званої, „волинської різні”. Саме цю функцію вона виконувала ранньої весни 1943 року, коли відділи УПА злочинно діяли проти польського населення Волині, Полісся і Східної Галичини, маючи на меті повністю очистити ці території від поляків.

Знищення загонами УПА польського цивільного населення змусило поляків залишити свої домівки та переховуватися. Одним з таких місць, у якому переховувалися поляки, було село Пшебраже та територія навколо нього. Утворився великий табір для біженців, в якому знайшли прихисток понад 20 000 людей – чоловіків, жінок і дітей з навколишніх сіл і колоній (зокрема, з Олики, Мар'янівки та Колок). Біженці знали, що їм загрожує смертельна небезпека, адже бандерівці планували знищити цей пункт опору, оскільки його захисники були польської національності. Оточеним не залишилося нічого іншого, як боротися за життя. Протягом короткого часу в Пшебраже вдалося організувати озброєну польську самооборону: було створено майстерню, у якій ремонтували пошкоджену трофейну зброю та виробляли автомати Стен. Лінію оборони території, яка, крім Пшебража, охоплювала сім сіл (колоній), оточили окопами, розмістивши в них кулемети та колючий дріт. Південну, не укріплену сторону, страхували пункти опору в сусідніх місцевостях і болото.

Перший штурм і „боротьба за збіжжя”

Перша атака бійців ОУН-УПА на околицю Пшебража відбулася 5 липня 1943 року. Після нападу захисники змогли мобілізуватися і відбити атаку, проте з великими втратами. Одночасно від рук нападників загинуло кількасот беззахисних польських мешканців місцевостей, розташованих неподалік. Після цього загони бандерівців кілька разів здійснювали повторні удари, спалюючи навколишні села. 12 липня 1943 р. керівник самооборони Генріх Цибульський зі своїм загоном провів вдалу попереджувальну атаку на школу кадрів УПА в селі Тростянець, в результаті якої її було знищено та розпорошено загони противника. Цей маневр дозволив захисникам виграти трохи часу, зробивши на певний час неможливими атаки бандерівців.

Біженці, що залишилися в селі Пшебраже, вирішили зібрати збіжжя на всіх навколишніх полях, оскільки розуміли, що не зможуть прогодувати таку велику кількість емігрантів протягом наступних місяців. У липні і серпні женці цілими днями працювали в полі. Їх охороняли озброєні патрулі, оскільки часто доходило до сутичок із загонами УПА. Найбільша така атака відбулася 31 липня, проте була відбита польською самообороною.

Остання атака

УПА готувалася до остаточного знищення польської самооборони в селі Пшебраже. 31 серпня 1943 року підсилені українські (у бою взяло участь також львівське угрупування) сили, за допомогою важкої артилерії розпочали штурм колонії Пшебраже. Захисники попросили про допомогу партизанський загін АК „Луна” підпоручика „Джазгі”, що налічував 107 людей, і самооборону з Рафалівки. Водночас через Варханські болота у напрямі на Германівку пробралася окрема відбірна група захисників Пшебража, що складалася зі 120 людей, підсилена відділом кінної розвідки Пшебража у складі 30 бійців, яка налагоджувала контакти з радянськими партизанськими загонами. Бандерівці не очікували контратаки і зазнали великих втрат. У результаті залишки військ УПА почали відступати. Завдяки цьому тисячі мешканців великої колонії для біженців, якою тоді було Пшебраже, врятувалися від неминучої смерті. Як виявилося, це була остання атака УПА, яка більше не насмілилася нападати на найбільший польський бастіон на Волині. База Пшебраже стала легендарною, як одне з нечисленних польських поселень на волинській землі, яке змогло протистояти братовбивчій антипольській агресії у той жорстокий час.

Пам'ять і застереження

Поляки перебували в своєму бастіоні аж до кінця січня 1944 року. Тоді наступ Червоної Армії діаметрально змінив ситуацію на Волині. На жаль, давнім мешканцям Пшебража, як і врятованим утікачам, не судилося довго радіти відносному миру.У 1945 році вони були змушені виїхати на територію Польщі у рамках, так званого, обміну населенням. Комуністична влада змінила назву місцевості на Гайове. Нині там проживає лише українське населення, репатрійоване з польської сторони Бугу. Про драму воєнних місяців нагадують сьогодні лише могили захисників Пшебража на кладовищі, яке було відновлене у 2001 році завдяки старанням польських властей. Могили вбитих лише за те, що були поляками. Вони застерігають від повернення злочинних ідеологій сліпого націоналізму і закликають пам'ятати минуле, щоб мати майбутнє.

Валентин ВАКОЛЮК