20 травня 2017 р. у Житомирі відкрили пам’ятну дошку президенту Польщі Леху Качинському.

Керуючись принципом, що про найважливіші речі потрібно говорити лаконічно, автори дошки вмістили на ній простий напис двома мовами: «Пам’яті Леха Качинського (1949–2010), президента Республіки Польща, друга України».

На почесне звання ініціатора заходу, передусім, заслуговує Рафал Дзєнцьоловський, член Національно ради розвитку. Саме завдяки його енергії сьогодні можна сказати finis coronat opus (закінчення справи вінчає).

Необхідно, однак, зазначити, що не було б цієї події, коли б не зусилля Наталії і Володимира Іщуків – директорів організації «Союз польської шляхти», яка об’єднує поляків Житомирщини. Саме вони координували дії з української сторони Бугу.

До вшанування пам’яті Качинського долучилися також Канцелярія президента РП Анджея Дуди та фонд «Свобода і демократія» з Робертом Чижевським на чолі. Цей захід також не відбувся би без допомоги директора біржі цінних паперів Ярослава Гживінського.

У події взяли участь багато відомих польських та українських представників світу науки, політики та журналістики. Були представлені редакції польськомовних медіа в Україні, зокрема «Głos Polonii», «Kurier Galicyjski» та «Radio Berdyczów». Також чимало було присутніх жителів міста та околиць.

Захід розпочався о 11 год. месою, яку відправили в францисканському костелі Святого Йоана з Дуклі.

Вибір саме цього храму не був випадковим. Саме тут у 60-х роках ХІХ ст. пройшли патріотичні демонстрації перед вибухом Січневого повстання в Україні – незалежницьких змагань, в яких, окрім римо-католиків, боролися православні. І одні, і другі розмовляли дуже схожою кресовою мовою, до якої потрібно було вслухатися, і то, радше, з огляду на зміст, щоби визначити, хто «поляк», а хто «русин».

Після богослужіння польсько-українська делегація пішла на ріг площі Перемоги та вулиці, яка ще раніше отримала ім’я Леха Качинського, де 19 травня вмонтували пам’ятну дошку. Тож ідеться не про околиці, а про центральну частину міста.

Із промовами виступали досить багато осіб. Першим слово взяв віце-прем’єр України Геннадій Зубко, який підкреслив, що саме завдяки Леху Качинському відбувається справжній, а не вдаваний, як це було раніше, діалог між нашими народами.

Мер Житомира, Сергій Сухомлин, у свою чергу, сказав, що місто, яке він очолює, є чудовим прикладом мирного співіснування поляків і українців.

Міністр у Канцелярії президента РП Адам Квятковський багато уваги присвятив зобов’язанням, які на теперішню владу покладає вірність спадщині покійного президента. Також він додав, що польська держава намагається сумлінно виконати ці зобов’язання.

Віце-маршалок Сейму Ришард Терлецький, якого в поїздці в Україну супроводжували депутати Беата Мазурек і Станіслав Пєнта, прочитав спеціально із цієї нагоди написаний Ярославом Качинським лист.

«Він був одним із небагатьох сучасних очільників європейських держав, які відкрито поборювали теорію, яка проповідувала, що Україна знаходиться у російській зоні впливу. Він прагнув ліквідувати рудименти ялтинського ладу та розширити зону свободи», – йшлося в листі.

Ярослав Качинський умістив у листі також безпосереднє звертання до польсько-української громади міста: «Повторюю, я безмежно вдячний жителям Житомира, що вони пам’ятають про ці намагання мого покійного брата. Також я дуже вдячний усім особам та установам, які сприяли встановленню дошки та організували, прикрасили сьогоднішній захід. Від усього серця дякую меру Сергію Сухомлину та працівникам мерії міста Житомира за прихильне ставлення до ініціативи вшанування пам’яті покійного президента Леха Качинського та послідовну її підтримку. Без вашої підтримки ця ініціатива не була б можливою».

Голова партії «Право і справедливість» звернувся з висловами подяки до ідейних натхненників та координаторів заходу: «Свою вдячність я хотів би також висловити Наталії та Володимиру Іщукам із «Союзу польської шляхти Житомирщини» за ідею вшанування мого покійного брата».

Останню промову виголосив Ян Пєкло, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні. Пригадавши драматичний виступ Леха Качинського на віче в Тбілісі, який став попередженням для світу перед загрозою, яка наближалася зі сходу і півночі, посол підкреслив, що «ми не дозволимо цього».

Пишучи про учасників вшанування, важко не згадати професора Пшемислава Журавського, котрий своєю експертною підтримкою допомагав ініціативі на багатьох її етапах.

Після відкриття й освячення дошки священиком військовий оркестр виконав державні гімни України та Польщі, які містять – це важливо в усьому сьогоднішньому контексті – у перших своїх словах одну й ту ж ідею: народ може існувати без держави, але народ загине, якщо не житиме у своїх героях.

На закінчення урочистості квіти під дошкою поклали офіційні делегації, а потім чисельні представники громади, що демонструє те, що житомирське вшанування Леха Качинського не було ще однією урочистою нудною акцією, а стало відповіддю на потребу місцевої громадськості.

Повертаючись до поставленого на початку запитання, варто, якщо хтось іще не визначився, поставити в цьому контексті низку додаткових запитань.

Запитаймо, чи покійний президент грав стосовно наших північно-східних сусідів – як це намагаються часом представити – роль доброго, але розгубленого дядька, чи, однак, він умів наголошувати на чітких постулатах, які виникають із нашої історичної чуйності?

І врешті, чи мудрість цієї людини не полягала також і в тому, що, пізнавши, зокрема самостійно, природу російського імперіалізму, він міг передбачити його чергові кроки? І чи, зважаючи на природу цих кроків, не дійшов висновку, що, оминаючи все другорядне, Польща й Україна можуть протистояти їм тільки разом?

Домінік Щенсни-Костанецький із Житомира

Джерело: kresy24.pl

Переклад українською: Monitor Info