Свого часу польська співачка Мелея Котелюк написала пісню «Чому дерева нічого не говорять» («Dlaczego drzewa nic nie mówią»). Та пісня все ж стосувалася кохання, натомість ця стаття – про дерева.
У Рівному впродовж більше п’яти останніх років дерева, що нараховують понад 200–300 років, заговорили про себе у формі інформаційних таблиць, розміщених фахівцями Екологічного центру Рівненського міського Палацу дітей та молоді в рамках проекту «Старі дерева нашого міста». Ця стаття – про їхній життєвий стан, історичні події, пережиті ними, та умови їхнього збереження.
Проект «Старі дерева нашого міста» почали реалізовувати вихованці та педагоги Екологічного центру Рівненського міського Палацу дітей та молоді з 2012 р. Усе розпочалося з випадку, коли на вулиці Гребінки в Рівному хотіли зрізати 330-літній дуб, котрий заважав функціонуванню електромереж. Почали різати крону, гілки… Натомість активісти Екоцентру почали бити на сполох – і дерево вдалося врятувати. Проте вже після того інциденту екологи не могли залишатися осторонь долі інших вікових дерев. І так все закрутилося…
За словами педагога Екологічного центру Варвари Рискової, методика оцінки віку дерев полягала в тому, що на висоті 1,3 м від ґрунту вимірювали обхват стовбура дерева, який потім множили на коефіцієнт залежно від типу дерева (чи це липа, ясен, дуб тощо). Проте існують й інші методики визначення віку дерева: наприклад, шляхом буріння дерева, що дає змогу точніше встановити його роки. Скажімо, вік одного з найдавніших дерев України (обхват якого становить понад 9 м), дуба в урочищі «Юзефінська дача» Рокитнівського району (яке належало до володінь князів Радзивілів), нараховує вже понад 1368 років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У рамках проекту, крім створення фотографій, ідентифікації адрес та опису життєвого стану кожного із виявлених 74 дерев, педагоги та вихованці Екоцентру розміщували на стовбурах цих дерев відповідні таблиці із зазначенням їхнього віку. На основі дослідження встановлено, що, скажімо, найстарішим деревом Рівного є дуб, що росте в парку імені Тараса Шевченка, який має в обхваті 4,4 м. Йому більше 400 років.
В умовах відродження туристичної привабливості міста на часі залишається створення детальної мапи з розміщеними на ній місцями розташування старих рівненських дерев. Це могло б суттєво урізноманітнити екскурсійний потенціал міста.
Проте, за спостереженнями керівника Екоцентру Ірини Куроченко, інертна позиція окремих державних управлінь і громадськості міста поступово призводить до втрати безцінної природної спадщини, зважаючи на постійні прояви екологічного вандалізму. Так, із 74 міських дерев, ідентифікованих центром, одне зрізали вже у 2016 р. (175-річну липу серцелисту на вулиці Шевченка), а два – на початку весни 2017 р. (100-літнього гіркокаштана звичайного на вулиці Пушкіна та 140-річного ясена звичайного на вулиці Драгоманова).
Крім того, у 2017 р. на вулиці Драгоманова невідомі «фахівці» не лише зрізали цілком пристойні живі гілки 160-літньої липи, а ще й «забули» прикріпити встановлену наприкінці 2016 р. вихованцями Екоцентру інформаційну таблицю.
За словами керівництва Екоцентру, причиною такого варварського поводження назвали «аварійний стан дерев». Проте подібні формулювання аж ніяк не зменшують негативного впливу на довкілля, адже втрата зелених легенів призводить як до кисневих втрат, так і до руйнування неповторного естетичного простору міста.
Необхідно відзначити, що перепис багатолітніх древ не проводили як у довоєнний, так і в післявоєнний період. Тому на часі – запровадження європейських методик захисту довкілля та історичної спадщини міста. Адже давні мовчазні свідки історії міста пам’ятають як Острозьких, так і Любомирських, як Симона Петлюру, так і В’ячеслава Чорновола, тому й мають право на гідне збереження та пошану. Тому влада міста та громадськість мають активніше захищати дендрологічні багатства міста.
До слова, в Польщі природоохоронне законодавство встановлює значні відшкодування – від кількох десятків до кількох сотень тисяч злотих за несанкціоноване зрізання дерев. Причому, чим більший об’єм стовбуру такого дерева, тим значніше покарання.
Варто такий передовий досвід запозичувати й українським містам задля захисту їхньої просторової привабливості.
Віталій ЛЕСНЯК,
Українсько-польский союз імені Томаша Падури
