У Волинському краєзнавчому музеї відкрили виставку «Радзивіллівська колекція (з фондів ВКМ)». На ній представлені предмети побуту, декоративного мистецтва та мистецькі твори, врятовані в 1939–1940 рр.

На виставці, відкриття якої відбулося 7 вересня, експонується колекція предметів побуту (меблі, дзеркала, посуд) і декоративного мистецтва (вази, настінні прикраси), а також мистецькі твори (картини, літографії, скульптури, гравюри), врятовані під час експедицій працівників Волинського музею 1939–1940 рр. Заслуговує на особливу увагу унікальний твір шовкографії із зображенням родового древа Радзивіллів, одного з трьох, досі відомих науці.  

Серед експонатів є так звані «трунні» портрети фундатора костелу Альбрехта Станіслава Радзивілла, великого канцлера литовського упродовж правління трьох королів Речі Посполитої, та його дружини Кристини Анни Любомирської. Ці унікальні рухомі пам’ятки віднайшли наприкінці 2016 р. у криптах костелу Святої Трійці в Олиці під час міждисциплінарного дослідження. Чоловічий портрет складається з двох частин: основи з князівською короною, підтриманою маленькими ангелами (путі), та портрета, прикріпленого на штифтах. Виготовлений зі срібла, тиснений. Атрибуцію проведено на підставі роботи Пітера Данкертса де Рея «Портрет Альбрехта Станіслава Радзивілла», написаної в 40-х роках XVII ст. Сам художник є представником голландської школи живопису, працював в Італії, близько 1640 р. переїхав до Гданська, а пізніше до Варшави. Про нього згадують як про придворного художника короля Владислава ІV, очевидно в той же час написали й ростовий портрет великого канцлера литовського. Загадкою залишається, хто саме виготовив портрет Альбрехта Радзивілла, адже, як згадує у своїй книзі «Рompa funebris» Юліуш Гросіцький, автори таких портретів не афішували своїх робіт. З опису скарбу костелу, зробленого Станіславом Томковичем у 1920-ті рр., відомий напис «…Albert Stanisław Radziwiłł zm. 1656, mając lat 64; pamięć jego czci żona, Krystyna Anna Lubomirska». Зрозуміло, що такий запис зробили за життя князівни, а вона померла в 1667 р. Тобто портрет виготовили у 1656–1667 рр. Оскільки зображення повністю відтворює обличчя князя з роботи Пітера Данкертса де Рея, можна припустити і його авторство, проте сам художник загинув під час розбійницького нападу в 1661 р. поблизу Вільно.

У музеї вперше після реставрації експонується полотно невідомого автора «Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго». Цей твір ілюструє історичну подію, що відбулася у Відні в 1553 р. Тоді Микола «Чорний» Радзивілл як великий канцлер представляв короля Сигізмунда ІІ Августа на церемонії «попереднього вінчання» з дочкою імператора Священної Римської імперії Фердинанда І.

Також на виставці представлені реконструйовані костюми заможної шляхти XVII ст. Автор костюмів – Ірина Погоржельська, науковий співробітник Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України.

Перша літописна згадка про місто Олику є спірною й датується 1149 р. на сторінках «Повісті минулих літ». Із 1533 р. місто перейшло у володіння князів Радзивіллів. Радзивілли – потужний литовсько-польський рід, який проживав на теренах Західної України упродовж чотирьох століть. Майже кожен із членів цієї знатної родини залишив помітний слід у політиці, культурі, військовій та господарській справі.

Наприкінці ХV ст. Ян Радзивілл завдяки шлюбу з Ганною Кішанкою, дочкою луцького старости Кішки, став землевласником Олики. Його нащадок Микола Радзивілл «Чорний» у 1547 р. від імператора Карла V отримав князівський титул, затверджений у 1549 р. королем Сигізмундом ІІ Августом. Після його смерті володіння розділили між його синами. Власником Олики став Станіслав Радзивілл. У 1540–1564 рр. в Олиці, на місці ймовірного розміщення давньоруського городища, збудували замок із чотирма бастіонами, який виконував функцію не тільки оборонної споруди, а й резиденції князівської родини. Того ж 1564 р. Олика стала містом та отримала магдебурзьке право.

Першу дерев’яну церкву на місці сучасного костелу Святої Трійці збудували в 1588 р. за сприяння князя Станіслава Радзивілла, першого олицького ордината та великого маршалка литовського, якого Петро Скарга переконав відійти від кальвінізму та стати католиком.

Найвищого розквіту місто досягло за правління Альбрехта Станіслава Радзивілла, великого канцлера литовського, фундатора костелу Святої Трійці. Разом зі своїм братом, Миколою Христофором «Сиріткою», він навчався у Віленській академії, а пізніше у європейських університетах. Із 1613 р. Альбрехт Станіслав Радзивілл представляв Волинське воєводство в польському сеймі. Новий мурований костел в Олиці побудували в 1635–1640 рр., переважно за пожертвувані кошти Альбрехта Станіслава Радзивілла. Його вважали тоді найгарнішим храмом Волині. Проект костелу належить італійцям Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Свій внесок у будівництво внесли також скульптори Мельхіор Ерленберг і Міхал Германус.

Костел, освячений у 1640 р. луцьким єпископом Анджеєм Гембицьким, через рік підняли до рангу колегіального. У 1638 р. фундатор храму заснував при костелі колегію (колегіум), філію Замойської академії, та духовну семінарію. Капітула олицької колегії проіснувала до 1945 р. Після освячення до крипт костелу перенесли останки власників Олики, які поховали біля костелу Петра і Павла, що існував там раніше. На початку 90-х років ХХ ст. костел передали вірянам Римо-католицької церкви.

Михайло ВАШЕТА,

завідувач відділу давньої історії
Волинського краєзнавчого музею
Фото надав автор

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РЕСТАВРАЦІЯ ЦІНОЮ В КІЛЬКА МІЛЬЙОНІВ ЗЛОТИХ