Усе розпочалося з розповідей знайомих: що українські Бещади прекрасні, що вони недоторкані, що недорого та що близько. Ми вирішили перевірити це на власній шкурі. Поїхали й точно ще раз туди вернемося.
Багато поляків, переважно зі східної та південної частин країни, їдуть на відпочинок в українські Карпати. Для одних це нагода відкрити для себе нові місця, для інших – ознайомлення з гуцульською культурою. Неабияке значення має теж факт, що така подорож набагато дешевша, ніж відпочинок у Польщі. У нас були дві умови: повинні бути гори й повинна бути Україна. Вийшли Карпати.
Я і мій друг поїхали до Яремча. Ми вирішили, що для першої мандрівки добре було б обрати великий і відомий курорт. Місто – хороша база для радіальних виходів і має непогане сполучення з іншими центрами. Сюди їздять потяги й автобуси, а дорога непогана. Неодноразово я чула від знайомих, що Яремче – це курорт на кшталт польського Закопаного. Тут я не можу погодитися. Яремче набагато менше і більш камерне. І мені це дуже подобається. Мінусом є відсутність доброї дорожньої інфраструктури та пристойної кулінарно-нічліжної бази. Склалося враження, що потенціал міста використовують не повністю. Схожа ситуація і з нічним життям, якого практично не існує. Бари закриваються до півночі, немає де потанцювати та бракує ліхтарів на вулицях. А шкода, адже Яремче розташоване в надзвичайно гарному місці.
Ще перед виїздом у Карпати мені говорили, що в цих горах не дуже багато туристичних трас і часто треба мандрувати «по-дикому». Не можу цього конкретизувати. Загалом склалося враження, що маршрутів могло бути би більше. Деякі з них поганенько марковані, тому до кінця невідомо, куди ти йдеш. Подобається мені натомість те, що під час гірських мандрівок немає таких юрм, як у Польщі. У мене на Батьківщині виїзд у гори є синонімом вдалої відпустки. Тому влітку в Татрах, Бескидах, Карконошах або Бещадах гірські маршрути битком набиті, що заважає милуватися природою.
Українські Бещади набагато вищі за польські. Сходження на їхню найвищу вершину, Говерлу, дає змогу добряче змучитися й побачити неймовірні пейзажі. Це сходження, мабуть, – найбільша принада Східних Карпат. Говерла, на відміну від інших вершин, притягує винятково багато туристів, проте здивував мене обмежений доступ до гори. До Заросляка – турбази, з якої йдуть на вершину, – громадський транспорт не доїжджає. Добратися туди можна тільки пішки, автомобілем або разом з екскурсією. Ми обрали останній варіант, оскільки не мали автомобіля. Не хотіли ми теж іти пішки, бо це зайняло би цілий день, а ми ще повинні були повернутися до Яремча. І сталося те, чого ми боялися, – ми йшли на вершину цілою групою і в супроводі провідника. Дехто майже бігцем біг на Говерлу, частина не встигала, ще інші заблукали. Весь час провідник підганяв групу, погрожуючи, що автобус поїде і нікого чекати не буде. І хоч вся операція пройшла вдало, неприємний осад залишився. І не було часу, щоби вдосталь помилуватися пейзажами.
Загалом усю нашу поїздку я оцінюю дуже добре. Негативні сторони подорожі не переважили позитивних. Ми закохалися в українські Карпати і плануємо туди повернутися. Цього разу, однак, ми оберемо інший пункт, щоби відкрити чергові незвичні маршрути.
Агнєшка БОНДЕР
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
