Із Мар’яном Фельдманом, автором книги «Із Варшави через Луцьк і Сибір, знову до Варшави», мене познайомив заочно Дмитро Олександрович Белановський, провідний архівіст Міжнародного фонду соціально-економічних і політологічних досліджень, який відвідав Волинський краєзнавчий музей на початку літа цього року.

Поспілкувавшись, ми обмінялись адресами й візитками; для Мар’яна Фельдмана Дмитро Белановський придбав альбом Віктора Літевчука «Луцьк», адже юність Мар’яна пройшла в нашому місті.

Нещодавно я отримала від Мар’яна Фельдмана в подарунок його книгу з дарчим підписом. Читання відразу захопило мене легкістю викладу, інформативністю, добрим гумором, сердечністю спогадів про родину, друзів і знайомих, вчителів і товаришів по службі. Спогади Мар’яна Фельдмана тематично окреслені в заголовку його книги, хронологічно охоплюють надзвичайно насичений різноманітними подіями період від 1930 до 1948 р. з екскурсами, завжди доречними й цікавими, в минуле, якщо мова йде про його родину, або в сучасність.

Хто ж він, Мар’ян Фельдман? Якщо коротко – людина, яка створила себе сама. Звичайний хлопець, який народився у Варшаві 22 жовтня 1922 р. у єврейській родині, яка ніколи не соромилась і не приховувала свого походження. Батько, Ігнаци (Ізраель), був службовцем, мама, Регіна (Ривка, Реня), – домогосподаркою. Жили в Отвоцьку, іноді відвідували Варшаву, куди мама брала із собою малого Мар’яна. Одного разу в знаменитій кав’ярні «Мала Земянська» зустріли письменника Юліана Тувіма, але малому більше запам’ятався смак гарячого шоколаду, який спробував чи не вперше.

Економічна криза 1930-х позбавила главу родини роботи, щоправда, на короткий час, бо незабаром йому запропонували переїхати до Луцька й обійняти посаду інспектора банків Волині та Полісся. До 1938 р. Ігнаци Фельдман був банківським службовцем (директором, юрисконсультом збанкрутілих банків та їхнім ліквідатором). Регіна Фельдман, хоч як важко їй було залишити улюблену Варшаву, погодилась на переїзд. У Луцьку вона займалась домашнім господарством, але, окрім того, була членом комітету «Бунду» і депутатом міської ради.

У Луцьку родина оселилася на вулиці Сенкевича, 28 (нині Богдана Хмельницького), в мурованому будинку з довгим дерев’яним балконом на другому поверсі (не зберігся), поряд із поштовими стайнями (тобто біля теперішньої міської ради, приміщення якої побудоване під пошту та телеграф).

Восьмилітнього Мар’яна віддали до польської загальноосвітньої школи імені Станіслава Яховича. Із тих часів він запам’ятав лише однокласника Бебця Басюка (до речі, нині в Луцьку проживають кілька сімей Басюків). Із 1934 р. він почав навчатися в Державній гімназії імені Тадеуша Костюшка.

У його А-класі, в якому вивчали французьку мову, він був єдиним євреєм; ще було двоє караїмів, двоє українців, росіянка і чех, решта – поляки. Між учнями і вчителями панувала атмосфера толерантності, без ознак антисемітизму. В гімназії Мар’ян мав прізвисько «козел» або «козлик», бо, по-перше, на уроках гімнастики не міг перескочити через козла, а, по-друге, був дуже наполегливим.

Згадує Мар’ян, що на самому початку навчання, ще в першому класі, на запрошення князів Радзивілів було організовано екскурсію до їхньої резиденції в Олиці. Дітей прийняли сердечно. Князь [Януш?] виголосив якусь промову. Гімназистів пригостили хлібом із маслом і молоком. На закінчення візиту дівчатка вручили княгині [Анні з Любомирських?] чудовий букет, проте замість подяки почули від неї слова гніву й обурення. Виявилось, що дівчатка зірвали квіти з кущів азалії, виписаної спеціально з Америки, першої в Польщі, яку викохувала княгиня. Із великими труднощами перепросили княгиню, але гімназистів до Олики більше не запрошували.

У гімназії Мар’ян перебував у польському оточенні, а канікули проводив у селі Новостав біля Луцька в єврейському таборі, організованому молодіжним крилом організації «Bund» або «Cukunft», чи, може, «Haszomer Hacair». У таборі співали єврейських і давньоєврейських пісень, яких він не знав, дискутували про справи Палестини, до яких був байдужим. Вдома батьки, які часто між собою розмовляли на ідиш, не навчали рідної мови дітей, у сім’ї переважала польська, державна, як старт до майбутньої вищої освіти. Кілька разів Мар’ян із сестрою Янкою їздив на канікули до Кременця. Запам’яталися прогулянка на гору королеви Бони і фаршировані половинки яєць, які приготувала родичка, пані Кременецька.

Мар’ян був добрим учнем, і цей факт, очевидно, став вирішальним для звільнення його від половини оплати за навчання, яка була досить високою – 220 злотих на рік. Його родина не була ні занадто бідною, ні дуже багатою. Його перша шкільна форма була досить поганенькою. Перший ламповий радіоприймач з’явився в родині лише у 1936 р. Тільки один раз, коли Марек захворів на шлунок, мама змогла вивезти його до Трускавця, де він проходив лікування мінеральною водою «Нафтуся».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «МІЙ ВОЛИНСЬКИЙ ДЕНЬ»: КНИГУ СПОГАДІВ ВОЛИНЯН МОЖНА ЗАВАНТАЖИТИ У ФОРМАТІ PDF

Із великою повагою і теплотою згадує Мар’ян своїх гімназійних учителів. Учителькою історії та вихователькою в першому класі була пані Красицька. Латину викладав росіянин Шевцов. На його лекціях половина класу слухала його, а решта грала в карти або, в кращому випадку, читала книжки. Але Мар’ян любив латинь – уривки з промов Ціцерона і з Овідієвих «Метаморфоз» пам’ятає досі. Математик, росіянин Євдокимов, запам’ятався як високий, елегантний, суворий пан старшого віку. Ще однин математик, лисий і сором’язливий Ковалик, запам’ятався тим, що йому допікали гімназистки, підіймаючи високо спіднички. Мадам Перетяткович викладала французьку і була занадто поблажливою до недисциплінованих та лінивих учнів, але роздавала їм адреси французьких дітей для листування, таким чином багато хто, і Мар’ян зокрема, навчилися добре писати французькою. Релігію викладав ксьондз Галензовський, але для єврейських дітей читали лекції з історії євреїв. Польської навчали викладачі Ян Яворчак і Станіслав Гертель. Гімназисти дуже любили Стефана Мацка, викладача біології, надзвичайно закоханого у свій предмет. Викладачем фізики був Пшемиський, гімнастики – Броніслав Кондратович, співу – Лясоцький, трудового навчання – Беднарський. Мар’ян Фельдман розповів, що українська мова була в гімназії обов’язковим предметом, але, на жаль, імені викладача не пригадав.

Директором гімназії був старший, вишуканий і надзвичайно пристойний Ян Лясковський, у якого були закохані багато учениць. Одну з них, Ірену, яку прозивали горобчиком, через відвертість її почуттів до директора навіть перевели до іншої гімназії. Під час війни вони зійшлися, після смерті дружини директора одружилися й Ірена народила дитину, а після війни Ян Лясковський був директором гімназії в Західній Польщі.

Шкільним завгоспом був Валентин Подригуля – старий солдат із пишними сивими вусами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ЇХ УРЯТУВАВ СЕНКЕВИЧ». ПРЕЗЕНТУВАЛИ СПОГАДИ ТАДЕУША СТАНЄВСЬКОГО ПРО ШКІЛЬНІ РОКИ В ЛУЦЬКУ

Із величезною симпатією, навіть ностальгією Мар’ян Фельдман згадує друзів своєї гімназійної юності, розповідає цікаві історії  з років навчання, згадує про зустрічі з тими, хто пережив війну й Голокост, емігрувавши до Англії, Іспанії, Австралії, Ізраїлю, США, і тими, кому пощастило вижити в засланні, – з ними зустрічався в Сибіру.

Видання «З Варшави через Луцьк і Сибір, знову до Варшави» цікаве ще й тим, що містить кілька покажчиків, серед них – іменний, за яким можна скласти алфавітний список його гімназійних друзів. Товаришував з одноплемінниками і з інших, паралельних В і С, класів. Серед них – Дора Буслік; Іда Декельбойм, яка врятувалася під час Голокосту, вийшла заміж за дантиста з Луцька Ізю Ландсберга та жила з родиною в Тель-Авіві; Адам Креппель, який захоплювався давньонімецькою культурою і загинув під час Голокосту.

У пам’яті лишилась Ніна Шльонзкевичівна, мама котрої підгодовувала козячим молоком Мар’яна і його сестру, які залишилися в Луцьку удвох і дуже бідували у 1939–1941 рр. Пізніше Ніна стала лікарем і мешкала у Варшаві. З Іркою Гарлінською, яка в заміжжі змінила прізвище на Качмарек, Мар’ян зустрічався кілька разів упродовж квітня-вересня 1967 р. у Лондоні. Тоді ж побачився ще з однією з однокласниць, Ізою Райковською. Її сестра-близнючка Стася, яка у гімназійні роки була старостою класу, жила в Іспанії.

Із Янкою Гродзєнською, дочкою місцевого високопоставленого чиновника в Луцьку, яка не виявляла симпатії до євреїв і з якою досить часто сварились у класі, зустрілися 1967 р. в Лондоні. Сердечна зустріч з нею та її чоловіком, лондонським архітектором, залишилась у пам’яті й переважила колишню неприязнь.

Ганка Іжицька, прехороша, зграбна шатенка з великими сіро-фіалковими очима, якій Мар’ян допомагав готувати завдання з математики, покінчила життя самогубством у 15-річному віці. Ця трагедія дуже вплинула на хлопця, адже у другому чи то в третьому класі вони сиділи за однією партою.

За однією партою сидів і з Олександром Ростоцьким. Батьки обох учнів служили разом. Ольо був чи не єдиним з гімназії, хто приходив додому до Мар’яна в Луцьку. Після війни став відомим спеціалістом-знавцем старих автомобілів.

Мечислав Павліковський, пілот дивізіону 303, письменник і актор, виконавець ролі Заглоби у фільмі «Потоп», в гімназії вчився погано, тому залишався на повторні курси.

На останній парті сидів завжди сонний і спокійний Анатоль Потемковський, якого називали Рамзесом. Після війни він став відомим польським сатириком, сценаристом, підписував свої твори псевдонімом Megan.

Фреда Садовського, який у гімназії був скарбником класу, вивезли до Росії. Пізніше він вступив до армії генерала Андерса і залишився жити в Англії, одружився, мав дочку Анну. Мар’ян Фельдман підтримував із ним стосунки до його смерті 5 березня 2005 р. Садовський допоміг Фельдману пригадати кілька імен однокласників: Сташка Боркацького, Янки Войтих, Януша Радецького, Чесі Ямрожувни, Ганки Каласєвічувни. Стася Озємбло (Райковська) назвала ще кілька імен: Романа Перетятковича, Юзка Вейнара, Олька Лапу, двох сестер-близнят Янку й Ірку Банкувних, Кобилецьку, Єву Гороховську, Данку Севінську і Влодка Засядчука, українця. Був у класі ще один українець, Данилюк, який прославився тим, що, коли вперше побачив електричну лампочку, так стиснув її у руці, схотівши довідатись, що то таке у ній світить, що лампочка, звичайно ж, лопнула. А Влодко Засядчук (додам від себе) – це Володимир Засядчук, який у 1944–1946 рр. був директором Волинського краєзнавчого музею.

Фотознімки гімназійних літ допомогли Мар’яну Фельдману згадати ще кільканадцять імен давніх друзів: Пшемек Галацінський, Марек Морткович (караїм), Абкович (караїм), Здіслав Хентковський, Ева (Буба) Брудницька, Здіслав Булига, Здіслав Мадей, Збишек Кретович, Збишек Дубравський. Юзек Тарновський отримав від королеви Єлизавети ІІ медаль за вклад у промисловість Великобританії. Ще з першого класу дружив із Юрком (Іржі) Малінським, чехом, онуком Вацлава Земана. Четверо друзів – Мар’ян Фельдман, Здіслав Булига, Марек Морткович і Юрек Малінський – брали запаси пива і їжі та виїздили іноді на бричці за місто. Розважались, придумуючи для себе різні аристократичні титули: графські, княжі, баронські.

Згадує Мар’ян Фельдман ще одного приятеля з Луцька, який навчався в єврейській гімназії, Шимона Шурмея, майбутнього директора Державного єврейського Театру у Варшаві. У Луцьку мешкала його сестра, Євгенія Шурмей (Шурмій), із якою Мар’ян Фельдман зустрівся в готелі «Україна» під час свого приїзду до Луцька в 1988 р.

У червні 1938 р. Мар’ян Фельдман закінчив гімназію. Здавши іспит, був зарахований без екзаменів до першого класу математично-фізичного ліцею. Через якийсь час повернувся до Варшави, куди перед тим виїхала його родина. Мав на той час 16 років. У 1939–1941 рр. доля знову закинула його до Луцька; то були дуже важкі роки в його житті, варті окремої розмови.

Юність його припала на роки Другої світової війни: вчився (у Луцьку та Львові), воював (у Червоній армії й Війську Польському, до Армії Андерса йому не вдалося потрапити), працював (в Алтайському краї, в Сибіру). Спогади про це теж є у книзі.

Після війни здобував вищу освіту (у Вроцлаві та Варшаві); працював у Польщі та Індокитаї, багато подорожував. Є перекладачем, автором кількох фахових книг, словників і статей. Активний громадський діяч.

Наталія ПУШКАР,

головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У РІДНІЙ СТОРОНІ

«КРЕСОВА АТЛАНТИДА»: ПОДОРОЖ ВОЛИННЮ

СТАРИЙ ЛУЦЬК ОЧИМА КАРАЇМСЬКОГО РОМАНТИКА