«Прочитавши цикл «Повернуті із забуття» Тетяни Самсонюк, я наважилася написати авторці.  Щиро дякую, що хтось описав долі польських бранців. Ознайомлюючись із нарисами про війстковополонених та їхні долі, я стала трохи ближчою до дідуся, якого взагалі не знала», – написала до нас Малгожата Кубіцька із Гдова.

Малгожата Кубіцька звернулася із запитанням до Тетяни Самсонюк, чи вона, досліджуючи тему військовополонених 1939 р., не натрапила в архівах на прізвище в’язня Пьотра Вісньовського. Позаяк Тетяна Самсонюк, так само, як і різні установи, до яких зверталася авторка листа, не володіють інформацією про нього, ми вирішили опублікувати всі дані, які має родина Пьотра Вісньовського, з надією, що цей текст прочитають особи, які можуть щось про нього знати.

Пьотр Вісньовський, син Яна Вісньовського й Агнєшки Жили, народився 28 липня 1899 р. у Гдові Краківського повіту. У сім’ї збереглося свідоцтво про закінчення ним курсів ковальства, видане у 1917 р. 12 листопада 1925 р. Пьотр одружився із Кароліною Цєнжарек у Гдові.

Подружжя мало трьох дітей: дочок Станіславу (нар. 28 грудня 1926 р.) і Терезу (нар. 28 вересня 1928 р.) та сина Владислава (нар. 6 січня 1932 р.). Малгожата Кубіцька – дочка Владислава, який народився у Не-ле-Міні у Франції, куди сім’я емігрувала на заробітки.

У 1934 р. Вісньовських депортували з Франції. За нез’ясованих причин вони потрапили на Волинь, до містечка Клесів Сарненського повіту, де мешкали в 1934–1938 рр. Перед Другою світовою війною Вісньовські проживали у Гдові.

У 1939 р. Пьотр Вісньовський пішов на війну. Малгожата Кубіцька не володіє жодною інформацією про те, де він служив, але їй точно відомо, що дідусь потрапив до радянського полону, адже до сьогодні зберігся висланий ним родині лист, датований 27 липня 1940 р.

Зі змісту листа можна зробити висновок, що Вісньовський перебував у таборі НКВС для військовополонених «Сапожин» неподалік Рівного, де працював на будівництві траси Новоград-Волинський–Львів.

Полонених із цього табору після початку німецько-радянської війни у 1941 р. евакуювали до Старобільська, а на початку вересня 1941 р. звільнили за так званою амністією польських громадян, оголошеною декретом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1941 р., та направили до пунктів формування Армії генерала Владислава Андерса. На жаль, даних Пьотра Вісньовського в картотеках військовослужбовців цієї армії немає. Здається, йому не вдалося дістатися вчасно на призовний пункт.

Пьотр Вісньовський помер 31 травня 1945 р. у Красногвардійську в СРСР (зараз Булунгур в Узбекистані). Дані про його смерть отримала у 1960 рр. від Червоного Хреста його дружина Кароліна Вісньовська.

Уже після того, як Малгожата Кубіцька надіслала нам листа, перед Різдвяними святами вона отримала лист від Інституту національної пам’яті Польщі про те, що особа зі схожими даними – Пьотр Янович Вісневський (1899 р. н.) – перебувала в полоні в розподільчому таборі в Шепетівці, а потім у таборі будівництва НКВС № 1  (табір НКВС у Рівному, фактично комплекс приблизно із 20 табірних пунктів, який будував автомагістраль Новоград-Волинський–Львів, – ред.).

Редакція просить відгукнутися тих, хто може допомогти родині довідатися більше про долю Пьотра Вісньовського.

Наталя ДЕНИСЮК