Відомий польський мандрівник і краєзнавець за своє життя пройшов пішки 140 тисяч кілометрів.
Книжка доктора Мечислава Орловича «Ілюстрований путівник по Волині» («Ilustrowany przewodnik po Woіyniu»), яка побачила світ у Луцьку 1929 року, нині — бібліографічна рідкість. Її примірник є у Волинському краєзнавчому музеї, Музеї книги в Острозі, в деяких колекціонерів, дослідників. Мені вдалося придбати в Любліні репринтне видання путівника, здійснене польським видавництвом «Рутенус» з міста Кросно у 2004 році. Книжка унікальна вже тим, що це перший туристичний путівник по Волинському краю.
Насамперед, хотілося б сказати читачам кілька слів про автора, людину залюблену у свою справу, справжнього ентузіаста-сподвижника, котрий зробив багато для розвитку туризму, для популяризації історичних пам'ятників у Польщі, в тому числі і в Західній Україні, яка в той час входила до Речі Посполитої. Він описав гірські пасма всієї Європи, видав десятки путівників по окремих містах, краях, регіонах. Сучасники називали його ходячою енциклопедією туризму і краєзнавства.
Знаменитий польський мандрівник Мечислав Орлович народився у селі Комарне поблизу Львова 17 грудня 1881 року. Сім'я часто переїжджала з одного місця в інше у зв'язку з роботою батька. Значну частину дитинства Мечислав провів у свого дядька Івана Красіцького в Прухніку, проживали Орловичі також в Дембіці, Ярославі, Самборі, Романові. Прибувши у нову місцевість, молодий Орлович, в першу чергу, цікавився історією і географією цього краю. Навчався Орлович на правничому факультеті Львівського університету, і одночасно у торговельній академії Відня. Відвідував також лекції з історії мистецтва, географії, історії у Львові, Кракові. Під час навчання і подорожей по Європі він захопився туризмом. Молодого науковця особливо приваблювали гори. У 1904 році почав організовувати екскурсії по Татрах. У 1906-му, ставши доктором правничих наук, заснував у Львові Академічний туристичний клуб і став його президентом. Також був співзасновником Академічної спортивної спілки. Часто організовував мандрівки у Карпати. У 1914 році видав «Ілюстрований путівник по Галичині».
У 1917 році, під час військової служби в Перемишлі, він написав «Ілюстрований путівник по Перемишлю і околицях». У міжвоєнний час Орлович багато зробив для розвитку туризму у Польщі, після Другої світової війни він брав активну участь у відновленні туризму в поруйнованому краї, вихованні туристичних кадрів. Працював у 1919-1932 роках референтом з туризму у Міністерстві громадських робіт, а в 1932-1939 і 1945-1952 – референтом у туристичному відділі Міністерства шляхів сполучення. В останні роки також співпрацював як член комітету у справах туризму при Президії уряду. Невгамовний дідусь уже в похилому віці не переставав організовувати екскурсії і сам часто вирушав у мандрівки з рюкзаком за плечима. Помер він 4 жовтня 1959 року у 78-річному віці. Похований у Варшаві на Алеї заслужених кладовища на Повонзках. Його іменем названі вулиця у польській столиці, туристичні шляхи, будинок туристів і туристичний клуб. У 1970 році в Варшаві вийшла посмертна книга Орловича «Мої туристичні спогади».
Підраховано, що за своє життя затятий мандрівник подолав пішки майже 140 тисяч кілометрів, у що й важко повірити, тобто відстань, яка тричі оперезує земну кулю по екватору. У своїх путівниках описав кілька сотень туристичних маршрутів. Автор багатьох статей, нотаток, рецензій з туризму і краєзнавства. Недаремно співвітчизники називали його Нестором польського туризму.
Його путівник по Європі є одним із найцікавіших туристичних видань початку ХХ століття. Присвячений він Центральній і Східній Європі. Автор подає найважливіші туристичні маршрути Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, Росії, Білорусі, України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Узбекистану, Молдови, Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Боснії і Герцеговини, Німеччини, Швейцарії. Вміщено плани центральної частини 17 міст, кольорова карта Європи та схема залізничних колій. Численні ілюстровані путівники по містах, краях і землях досі викликають інтерес у дослідників історії і є незамінним джерелом для написання краєзнавчих книг.
Серед цих творів чільне місце займає й «Ілюстрований путівник по Волині». Відкривається він посвятою Президенту Речі Посполитої професорові Ігнацію Мосціцькому на пам'ять про його перебування на Волині. Додамо, що президент Мосціцький відвідав Волинь у червні 1929 року. Книга вийшла накладом Волинського товариства краєзнавчого і охорони пам'ятників минулого в Луцьку за фінансування Міністерства громадських робіт. Автор висловлює щиру вдячність за допомогу в укладанні путівника керівнику дирекції громадських робіт у Луцьку, президентові Волинського товариства краєзнавства і опіки над пам'ятниками минулого Францішкові Ксєнжопольському.
Путівник Орловича цікавий не лише тим, що це перша на Волині такого напрямку книга. За його допомогою ми можемо відкрити для себе наш край, яким він був більше як 80 років тому. Автор подає коротку характеристику волинської землі в географічному, демографічному, статистичному та історичному планах, розповідає про найбільші магнатські родини, описує культурно-мистецькі, архітектурні пам'ятки. Також дає практичні поради для організаторів екскурсій та мандрівників. У другій частині описано 25 туристичних маршрутів, які починаються з Луцька. У книзі майже 400 сторінок, 111 ілюстрацій, додається карта Волинського воєводства.
Кілька слів про те, яким був Луцьк наприкінці 20-х років минулого століття. Залізницею до міста можна було доїхати з Ківерців, через які пролягала головна залізнична колія Варшава-Люблін-Ковель-Здолбунів. Залізничний вокзал – невеличкий дерев'яний будинок, який був за два кілометри від міста (нині тут – ресторан «Світлофор»). З вокзалу за один злотий від особи можна було доїхати в місто автомобілем чи кінною бричкою. У Луцьку було більше десяти готелів, серед першокласних – «Савой» на вул. 3-го Травня (нині – Кривий Вал), «Версаль», «Пасаж», «Брістоль», «Гранд Готель» на вул. Ягеллонській (нині – Лесі Українки). Звичайно, вони були не такими великими, як сучасні. До послуг туристів були і численні ресторани, серед яких найпрестижнішими були «Полонія» і «Ресурса кресовців» на вул. Ягеллонській. Автобуси з Луцька курсували до Рівного, Ковеля, Олики, Рожищ, Млинова, Демидівки, Берестовця, Острів'я, Дубна, Кременця і Бреста. Автобусна зупинка була на майдані біля Базиліанського мосту (нині – Братський майдан). Тоді в Луцьку, як подає Орлович, було майже 30 тисяч мешканців, серед них: 6 тисяч поляків, 2 тисячі росіян, 21 тисяча 500 євреїв і 500 інших національностей (чехи, німці, караїми, русини).
Окрім Луцька багато цікавого можна дізнатися з довідника й про такі тогочасні волинські міста, як Рівне, Ковель, Володимир-Волинський, Дубно, Кременець, Почаїв, Збараж, Остріг, Корець, Горохів, Ківерці, Любомль, Ратне, Камінь-Каширський, Сарни, Здолбунів та багато інших містечок і сіл.
Путівник Орловича по Волині вийшов польською мовою, як і всі інші його путівники, правда деякі з них були перекладені німецькою. Майже всі наукові, науково-популярні книги, в тому числі історичного і краєзнавчого плану, виходили польською. Невеличкі брошурки українською, як, наприклад, історичний нарис Анатоля Дублянського «Луцьк» (Луцьк, 1934 р.) чи книжечка Леоніда Маслова «Архітектура старого Луцька» (Львів, 1939) радше були винятком із загальноприйнятого правила. Польський «Ілюстрований путівник по Волині» доктора Мечислава Орловича і нині цікавий для туристів, краєзнавців, і в майбутньому ця книжка викликатиме захоплення в усіх, хто цікавиться історією нашого краю – прадавньої Волинської землі.
Феодосій МАНДЗЮК
