«Прислів’я – це народна мудрість», – хто з нас не чув і не знає цієї сентенції, завжди цитованої повчальним тоном та із серйозністю, гідною найкращого застосування?
Десь там, у закутках свідомості, в нас закладено, що у прислів’ях і приказках міститься знання, тобто досвід, якогось народу. І дурістю було би цим збірником не скористатися, адже краще вчитися з книг, ніж на помилках, до того ж власних. Отож, чого можуть стосуватися оці сентенції, які передаються з покоління в покоління? Власне кажучи, всього. Вони можуть стосуватися кожної сфери людського життя: здоров’я, погоди, релігії, свят і звичаїв, вад і достоїнств живих істот, грошей, врешті-решт так званого буденного життя. Тож неможливо оминути мовчанкою досить елементарні питання: скільки правди у прислів’ях? І чому ми взагалі вживаємо приказки? Відповідь – може, досить банальна або надто спрощена – приходить сама: бо вони узагальнюють дійсність. Тому що ми використовуємо їх як інструмент для розуміння й пізнання світу. Тому що трактуємо приказки як таку собі ворожку, яка все знає і завжди скаже тобі правду.
Насправді прислів’я не містять жодних наукових знань, але чи нам це якось заважає? Звісно, що ні. Натомість вони дають готову відповідь на питання, що стосуються дійсності. Вони трохи баналізують світ, трохи його інфантилізують, спрощують, але що поганого в тому, якщо ми на хвильку перенесемося у світ очевидностей та простих істин, побачених очима дитини? На підставі виголошених максим ми отримуємо готову, неускладнену відповідь, яка цілковито задовольняє наше заплутане й абсолютно недосконале сприйняття дійсності. Надворі заметіль, снігу по коліна, на термометрі мінус шістнадцять, і ось достатньо лише сказати «Березень невірний: то сміється, то плаче» або ще краще «Квітень-переплітень, бо переплітає трохи зими, трохи літа». І вже ми схвально і з цілковитим розумінням киваємо головою, дивлячись на очманілий прогноз погоди й на те, що робиться за вікном. Ми ж почули майже цілковите, майже наукове пояснення наявної ситуації. Тому ми вже не дратуємося, не кидаємо довкола сповнених ненавистю поглядів, не опускаємо носа, а з гордо піднятою головою і ясним поглядом, спрямованим у неясне, але світле майбутнє, крокуємо у квітні через перемети і тріскучий мороз. Ми вже знаємо, звідкіля беруться наші людські муки і що ми приречені циклічно, разом із приходом квітня, через них проходити.
А що із близьким і далеким майбутнім? Якої погоди нам очікувати в червні або липні? Серпень змочить нас дощем і відшмагає холодним вітром чи підсмажить на пательні пляжу, розжареній повним, нічим не прикритим сонцем? На коли найкраще запланувати відпустку? Повірити довгостроковому прогнозу погоди чи, може, довірити свою обтяжену непевністю долю відпочивальника кільком прислів’ям, якими, не маючи змоги розраховувати на інші винаходи та технічну підтримку, рятувалися наші пращури? Але чи знаємо ми настільки добре польські прислів’я, щоби знайти правильні закінчення і використати їх відповідним тільки для себе чином, не зробити непрощенну помилку, взявши із собою у відпустку шорти і в’єтнамки замість калош та величезної парасолі?
Можна спробувати себе перевірити:
1. «Gdy Halina łąki zrosi…
a) rolnik w wodzie siano kosi».
b) lipiec w darze słońce przynosi».
2. «Gdy święty Piotr z Pawłem płaczą…
a) ludzie przez tydzień słońca nie zobaczą».
b) w lipcu deszczu ludzie nie zobaczą».
3. «Na świętego Augustyna…
a) orka dobrze się poczyna».
b) zakwita w polu malina».
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG