Серед людей давнього Луцька Юзефіна Поляновська займає особливе місце. Її благодійна діяльність заповнила не одну сторінку біографії міста, а російська імператриця Марія Федорівна за заслуги в опіці над убогими і сиротами подарувала Юзефіні золоту медаль на голубій стрічці.
Невідома життєва ситуація спонукала її в 26 років прийняти рішення стати монашкою, а вроджена схильність до доброчинності посприяла у виборі чернечого ордену Сестер Милосердя (Шариток), основна резиденція яких була у Варшаві. Мабуть через військові події Поляновська не змогла вирушити до Варшави. Проте її діяльна натура швидко в Луцьку знайшла відповідне заняття. Потреба влаштувати долю однієї вуличної жебрачки-сироти привела її до притулку для бездомних при Кафедральному костелі Святих Петра і Павла. З того часу діяльність Юзефіни Поляновської сконцентрувалась не тільки над опікою і впорядкуванням відповідних закладів, а й над залученням до благочинності інших чи то коштами чи особистою діяльністю, коли це стосувалось лікарів чи педагогів. Тут виявлялась характерна риса Юзефіни Поляновської – вміння бути переконливою в своїх проханнях. Цьому сприяла її особиста чарівність і привабливість.
Своє опікунство над кафедральними закладами Поляновська почала з розширення їх складу. В першу чергу це – цех декоративних квітів, щоб працевлаштувати інвалідів та сиріт. Незважаючи на уже існуючі притулки для сиріт, калік, душевно хворих, вона організувала ще один – елітний, для одиноких шляхтичів (дворян), за яких нікому було піклуватись. Тим більше, що деякі підопічні могли переписати на притулок свої кошти.
Але особлива заслуга Поляновської перед Луцьком – організація сиротинця, який отримав назву „Ангелика", в честь Ангела-охоронця дітей. Це був оригінальний заклад, щось спільне з нашими школами-інтернатами і одночасно з будинками родинного типу. В сиротинці дівчат не тільки навчали, але старались дати, як путівку в життя, одну з популярних жіночих професій – прислуги чи гувернантки. В школі при сиротинці з дозволу візитатора губернських шкіл Тадеуша Чацького, останні два класи були подвійні, тобто заняття тривали 6 років. Школу при сиротинці, що прирівнювалась до 6-ти річної гімназії, відвідували також дочки багатьох міщан. Поляновська через широке коло знайомих підшуковувала для своїх підопічних не тільки місце роботи, але і жениха.
Коли вона померла, кошти на її похорон виділив митрополит Цецішевський. На жаль, ні пам'ятник на її могилі, ні портрет у шпитальній бібліотеці не збереглись. Тож чи не пора на будинку сиротинця, який організувала Юзефіна Поляновська, влаштувати пам'ятну таблицю в її честь?
Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ
На фото Володимира Хомича будинок колишнього сиротинця в Луцьку
