1863 р. – дуже важлива в польській історії дата, одна з тих, які повинен пам’ятати кожен поляк. І не знати про події того часу – просто соромно.

Писати про Січневе повстання, з одного боку, просто, адже на цю тему є сотні (а може вже й тисячі?) наукових та науково-популярних книг, дисертацій, підручників та статей. У медіапросторі – безліч інформації, а автори з різних галузей мистецтва (література, живопис, кіно, музика...) дуже часто присвячують свої твори цій події.

З іншого боку, через величезні втрати, жертви, страждання, прямі та непрямі наслідки повстання писати про нього – завдання не з простих.

Січневе повстання розпочалося 22 січня 1863 р. на окупованій Росією території. Це було найбільше і найтриваліше польське повстання проти Росії – через повстанське військо пройшли близько 200 тис. осіб, останні бої відбулися у грудні 1864 р. Військова перевага російських сил була настільки великою, що боротьба була переважно партизанською. Під час повстання відбулося понад 1200 сутичок і близько 100 великих боїв. Навесні 1864 р. стало зрозуміло, що повстання не закінчиться для поляків перемогою. Загинуло кілька десятків тисяч повстанців, близько 40 тис. заслали до Сибіру, багато хто був змушений емігрувати. Російська влада конфіскувала понад 1,5 тис. шляхетських маєтків.

Наслідком поразки стали скасування автономії Польського Королівства, зміна назви на Привіслянський край і поділ на губернії. Посилилася русифікація, почалася жорстока боротьба з польськомовною освітньою та культурною діяльністю, а російська стала обов’язковою мовою у школах і державних установах.

Для поляків ця історична подія є важливим символом, до якого ставляться з особливою повагою. Це символ любові до свободи, жертовності заради Батьківщини, прагнення повернути незалежність, опору завойовникам, незгоди на нав’язування іноземних порядків. Цей символізм пов’язаний також із почуттям честі й переконанням, що існування Батьківщини в умовах загрози може перетворитися на вищу цінність.

Січневе повстання стало для поляків переломною подією, із чим погоджується більшість істориків. Воно завершило епоху романтизму і стало прекурсором наступної – позитивізму.

Після повстання ніщо вже не було таким, як раніше, – посилилася національна гордість, з’явився зразок патріотичної поведінки для наступних поколінь, але закріпилося також гірке усвідомлення, що відновлення незалежності держави в майбутньому буде далеко не простим завданням. Ентузіазм, мужність й жертовність тепер повинні були знайти союзника, і цим союзником стали холодні розрахунки й використання політичних можливостей.

Незалежницьке повстання 1863 р. стало одним із ключових етапів на польському шляху до свободи. Воно зміцнило національну свідомість, об’єднало поляків, а також прискорило формування сучасної польської нації. Все це дало свої результати в 1918 р.

Поляки не отримали жодної конкретної зовнішньої допомоги, не враховуючи великої кількості політичних заяв (особливо на початку повстання) і закликів до Росії щодо вирішення «польського питання». Окупант послідовно ними нехтував або відхиляв їх і навіть вдавався до погроз. Проте це викликало посилення симпатії до поляків і повторне порушення питання про польські прагнення до незалежності на міжнародній арені, що теж мало свої наслідки в майбутньому.

Січневе повстання залишило глибокий слід у польському мистецтві. Воно стала важливим мотивом у літературі («Над Німаном» Елізи Ожешко, «Ночі і дні» Марії Домбровської, «Вірна ріка» Стефана Жеромського, поезія Ципріана-Каміля Норвіда, наприклад «Фортепіано Шопена», та ін.), живописі (цикли «Полонія» і «Литва» Артура Ґроттґера, «Повстанський патруль» Максиміліана Ґєримського, «Полонія – рік 1863» Яна Матейка та ін.) та музиці (наприклад, опера «Страшний двір» Станіслава Монюшка).

Пьотр КОВАЛІК,
учитель, скерований до Луцька організацією ORPEG