На Волині не так багато сільських шкіл, які б мали таку довгу і славну історію, як моя рідна Альма-матер, що в селі Доросині Рожищенського району. Нинішнього року школі виповниться 125 літ.
Про відкриття школи йдеться в нарисі «Доросині» («Історія міст і сіл України. Том Волинська область») та щорічному журналі «Волынские епархиальные ведомости», в якому подано розлогий матеріал наглядача шкіл Луцького повіту Гвоздіковського про відкриття 1 жовтня 1888 р. в цьому населеному пункті церковно-приходської школи, про перших її 12 учнів та першого вчителя Василя Голощука. Він мав педагогічну освіту і беззмінно навчав у ній місцевих дітей 34 роки. Копія цієї статті тепер відкриває окремий стенд в музеї історії села Доросині.
Читачам «Волинського Монітора» я хочу детальніше розповісти про наступний, 15-річний період, коли тут працювала польська початкова (повшехна) школа. У чотирьох її класах навчалося вже майже 60 хлопчиків і дівчаток. Ґрунтовні знання їй давали дві вчительки: Зося Гамалєя і Зося Новакувна. Портрет другої зберігся в котрогось із односельчан і тепер він також є в місцевому музеї. Ось як написав у спогадах про свою першу вчительку, Зосю Гамалєю, її колишній учень, а згодом – голова місцевого колгоспу Володимир Вірний: «Пані Зося була дуже освічена і надзвичайно вимоглива. Нерадивим школярам погрожувала: «Зіб’ю на квасне яблуко, хто не хоче вчитися!». Тоді дозволялося педагогам «врозумляти» двієчників і пустунів лінійкою по долоні. Не милувала вона й обох своїх дочок, що разом з нами ходили до школи. Але була справедлива. Мене тільки півроку в першому класі протримала і за те, що добре встигав, достроково перевела в другий клас. Закладені вчителькою міцні знання згодом допомогли мені екстерном закінчити радянську семирічку, поступити в технікум, а вже пізніше стати студентом агрономічного факультету Української сільськогосподарської академії, що в Києві».
Ці спогади Володимира Вірного письменник Степан Курило-Шванс включив до своєї художньо-документальної книги «Село Доросині і його люди», яка нещодавно побачила світ в обласній друкарні. Вдячні слова про польських вчительок я не раз чув і від свого тата. У багатодітній родині його батьків було ще троє синів. Старші Захар та Іван змогли закінчити лише по два класи. Далі треба було вже допомагати на польових роботах і в господарці. А ось мій тато Володимир вчився дуже добре. У свідоцтві, яке він передав до музею, у нього з усіх предметів стоїть «добре» і «дуже добре» - тобто оцінки «4» і «5». Неодноразово з вдячністю згадував, що вчителька Зося Гамалєя порекомендувала його мамі обов’язково послати сина в село Уляники, де в школі були вищі класи, що вона й зробила. Хоч змушені були наймати в заможного селянина помешкання і вносити певну плату за навчання.
Коли матеріал готувався до друку, я повідомив про це організатора і керівника музею Ярослава Троцюка (він вже 27-й рік є директором школи). Ярослав Миколайович подав цікаву ідею: «Волинський Монітор» читають не лише в Україні, але й в Польщі, також є електронна версія видання в Інтернеті. То, можливо, на цю публікацію відгукнуться доньки чи внуки Зосі Гамалєї і надішлють нам якісь додаткові документи про свою матір і бабусю та її світлину. Будемо їм за це дуже вдячні».
Василь ФЕДЧУК, журналіст, випускник Доросинівської середньої школи
