12 березня 1999 р. Польща офіційно стала членом НАТО. Цього дня в місті Індепенденс у Сполучених Штатах під час урочистої церемонії тодішній міністр закордонних справ РП Броніслав Геремек передав у руки державного секретаря США Мадлен Олбрайт акт приєднання Польщі до Північноатлантичного договору.

Одна з найважливіших історичних подій в історії сучасної Польщі стала фактом. Зараз поляки відзначають 20-ту річницю приєднання до НАТО. Звісно, це привід для радісного святкування, проте варто пам’ятати, що дорога до цієї події не була ні легкою, ні короткою.

НАТО (North Atlantic Treaty Organization – Організація Північноатлантичного договору, також Північноатлантичний альянс) – це військовий союз, укладений 24 серпня 1949 р. Він був створений у відповідь на зростання після Другої світової війни загрози з боку СРСР та держав, які опинилися у сфері його впливів.

До 12 членів-засновників НАТО (Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, Сполучені Штати, Франція) в наступні роки приєднувалися чергові держави: Греція і Туреччина (1952 р.), Німеччина (1955 р.), Іспанія (1982 р.), Польща, Угорщина та Чехія (1999 р.), Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Словенія (2004 р.), Албанія і Хорватія (2009 р.). Наймолодшим членом договору стала Чорногорія, прийнята у 2017 р. На сьогодні Альянс складається з 29 країн, невдовзі він зможе нараховувати 31 державу, адже офіційними кандидатами на членство стали Боснія і Герцеговина та Північна Македонія. Потенційними кандидатами, які в майбутньому можуть приєднатися до Альянсу, є також Грузія, Україна та Фінляндія.

Варто підкреслити, що членство в договорі добровільне, а приєднання до нього конкретної держави вимагає проведення як досить складних внутрішніх парламентських процедур, так і затвердження прийняття нового члена парламентами всіх країн союзу.

Основоположним документом НАТО є Північноатлантичний договір, який ще називають вашингтонським. Він містить 14 статей, які визначають взаємні зобов’язання союзників. Найбільш відомою є ст. 5: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх […]».

Після закінчення Другої світової війни Польща не могла самостійно визначати свою долю. На майже 50 років вона опинилася в радянській сфері впливів і хоч формально на світовій арені виступала як незалежна держава, було відомо, що ключові політичні рішення приймалися не у Варшаві. Ситуацію погіршило приєднання Польщі до Варшавського договору (1955 р.) – військового союзу, опозиційного до НАТО. Внаслідок цих ініціатив (нагадуємо, що вони не були суверенними) Польща на понад 30 років опинилася в опозиції до Заходу, з іншого боку «залізної завіси».

Ситуація почала змінюватися в 1989 р. Після проведення в Польщі частково вільних виборів (4 червня) і створення уряду прем’єра Тадеуша Мазовецького стало ясно, що після 50 років залежності поляки знову зможуть самостійно визначати своє майбутнє. Одним із перших кроків на новому шляху був візит міністра закордонних справ Кшиштофа Скубішевського (1990 р.) у штаб-квартиру НАТО і налагодження Польщею через кілька місяців офіційних відносин з Альянсом. Нагадуємо: в цей час усе ще існував Варшавський договір, на території Польщі дислокувалися «союзницькі» радянські війська, а сам Радянський Союз вже розвалювався. Тож ситуація Польщі (та й інших країн соціалістичного табору) на міжнародній арені була непростою.

Лише після припинення чинності Варшавського договору (це сталося в липні 1991 р.) та виведення останніх радянських, потім уже російських, військових (процес тривав із 1989 р. до вересня 1993 р.) Польща могла чітко визначити свій новий євроатлантичний курс. Упродовж цього періоду відбувалися символічні, але дуже важливі для майбутнього членства в НАТО події. У березні 1991 р. президент Лех Валенса побував із візитом у центральному офісі НАТО, а у грудні того ж року прем’єр-міністр Ян Ольшевський чітко заявив про бажання Польщі вступити до НАТО.

У березні 1992 р. тодішній генеральний секретар НАТО Манфред Вернер заявив, що членство Польщі в НАТО можливе. У січні 1994 р. Польща, як і багато інших країн, приєдналася до «Партнерства заради миру» (Partnership for Peace). Це програма, створена для співпраці держав-кандидатів на вступ до НАТО із державами-членами Альянсу. Завдяки їй можна проводити спільні навчання, консультації та обмінюватися досвідом. Польща була одним із найактивніших членів партнерства. Хоча програма й не гарантувала прийняття до Альянсу, вона стала важливою перевіркою справжніх намірів держав, які долучилися до неї.

У липні 1997 р. у Мадриді відбувся черговий, надзвичайно важливий для Польщі, саміт Альянсу. Саме під час нього Польщу (разом із Чехією та Угорщиною) запросили на обговорення питання вступу в Союз. Після багатьох раундів переговорів у січні 1999 р. генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана вручив офіційне запрошення на членство. Польща вступила до Організації Північноатлантичного договору в 50-ту річницю його заснування.

Крута й вибоїста дорога Польщі до гарантій власної безпеки, а також до відповідальності за безпеку інших членів Північноатлантичного договору закінчилася, як уже згадувалося, 12 березня 1999 р. в Індепенденсі – американському місті із символічною назвою.

Варто наприкінці додати, що Польща вступила до НАТО із власної волі – це було її суверенне рішення. Поляки, хоч між ними були, є і напевно будуть у майбутньому чималі політичні розбіжності, ніколи не сумнівалися у виборі євроатлантичної орієнтації як майбутнього своєї Батьківщини. Про це свідчать результати опитувань, які вказують, що відсоток прихильників інтеграції як із НАТО, так і з Європейським Союзом є і завжди був одним із найвищих серед усіх членів цих інституцій.

Пьотр КОВАЛІК,
учитель, скерований до Луцька організацією ORPEG