У кінці XІX століття Луцьк своїми кварталами підійшов до навколишніх сіл. Міська Дума на своєму засіданні в червні 1895 року приймає рішення про включення їх в зону розбудови міста.
Проте затвердження цього рішення царським указом розтягнулось на цілих 15 років. Міська управа змушена була наймати спеціальних „товкачів” серед столичного чиновництва. І тільки в 1910 році нарешті вийшов царський указ про внесення в межі міста таких сіл і хуторів як: Красне Старе і Нове, Омеляник Малий з хутором Смоляки, Гнідава, Яровиця і Дворець з хутором Варварівка. Але оскільки більшість мешканців цих сіл не бажали переходити в міщанство, царський указ дозволяв їм залишатись селянами. Тож чи не половина мешканців Красного належала до Гіркополонківської волості, а Яровиці та Двірця – до Піддубцівської. Саме на Яровиці стався курйозний випадок, коли у селянина Григорія Самоклюєва частина землі з садибою були включені в межі міста, а основна ж земельна власність залишалась в юрисдикції Піддубцівської волості. І це не дивно, адже межа міста була нечіткою по навколишніх селах. Для її визначення на місцевості губернська казенна палата створила спеціальну комісію. Проте чиновницька бюрократія не спішила з завершенням справи, тож комісія почала працювати лише з весни 1914 року, а там почалась Світова війна… Луцьк так і залишився без офіційно визначених кордонів.
В 1921 році вже польський магістрат змушений був знову вдруге починати справу про приєднання навколишніх сіл. Спочатку це питання було підняте на засіданні громадського господарчого комітету під головуванням відомого в місті нотаріуса, першого бургомістра Луцька в 1919 році Едмунда Гнатовича Мартиновича. Своїм рішенням комітет уповноважив бургомістра Яна Сушинського почати клопотання перед старостою Луцького повіту про включення конкретних сіл в межі міста. Відмова прийшла дуже швидко на тій підставі, що потрібно чітко зазначити кордони міста. Ось відтоді бургомістр Ян Сушинський звернувся до свого знайомого мірничого Леопольда Пашковського з проханням зробити опис нових границь Луцька. Опис, складений Пашковським, включав не тільки кордони приєднаних сіл, але й опорні пункти на дорогах, що йшли до міста. Так, на Рівненській і Дубнівській дорогах це був їх перетин гілкою залізниці на Львів, на заході границею послужили сама Горохівська дорога, на Торчинській – місток Чортин, на Ковельській – границя села Кічкарівка, а на Жидичинській – колонія „Лідавка”. На обговорення цих границь на громадському комітеті були запрошені війти Піддубцівської і Гіркополонківської гмін. Були деякі зауваження стосовно границь. І саме на засіданні господарського комітету Леопольду Пашковському доручили провести на місцевості топографічні заміри, і на основі яких скласти ескіз міської території. Для проведення цих робіт магістрат виділив 300 тисяч марок (злоті з’явились значно пізніше). Одночасно з проведенням польових робіт в 1922 році в навколишніх селах проходять збори селян, які протестують проти переходу в міщанство,зокрема на зборах в Красному з 17 присутніх 13 були проти, а на Кічкарівці з 34-х присутніх 29 проти, а на Дворці всі не бажали переходити.
Незважаючи на протести та навіть перешкоду проводити заміри, вони вже протягом другого сезону були завершені. Магістрат укладає з землеміром Зеноном Пашковським договір про складання за виконаними замірами ескізу міської території до 15 листопада 1923 року. За цю роботу Пашковський мав отримати 1000 злотих. Проте Пашковський відтерміновує виконання роботи до 1 грудня. Створений ним ескіз плану приєднаних земель було схвалено на засіданні комітету і справа пішла по урядових інстанціях, а Пашковський просить при оплаті врахувати інфляцію злотого. Обговорення плану місцевою владою пройшло успішно, а от затвердження урядом нових кордонів міста затягнулось аж до 1930 року.
P.S. Ескіз плану міських земель, виконаний Леопольдом Пашковським зберігався у Волинському бюро технічної документації ще в 1970 році, де автор цього нарису його бачив. Нині цей план не зберігся.
Вальдемар Пясецький, краєзнавець
