Автограф Едварда Красінського – амбітний параф на скромному документі, лицевий бік якого у верхній частині має меандрову смужку зі слова «Blue», повтореного 12 разів.

Смужка переходить і на внутрішній бік, оперізуючи фото двох гімназистів на міській вулиці. Нижчий за зростом – Едзьо Красінський. Автографи художника (ціла колекція), каталоги, фото, інші матеріали, дотичні до мистецької акції з виставкою «Нарешті в Луцьку», яка відбулася 3 березня 1995 р., у 70-й день народження Едварда Красінського, нині є власністю Волинського краєзнавчого музею.

Запрошення на виставку «Нарешті в Луцьку»

Едвард Красінський народився в Луцьку 3 березня 1925 р. Йому було 14, коли у 1939 р. родина Красінських, рятуючись від радянської окупації, виїхала з Луцька до Польщі.

У 1940–1942 рр. він вивчає дизайн у Краківській школі прикладного мистецтва. У 1945–1948 рр. навчається в Академії мистецтв у Кракові у знаних польських художників: Владислава Яроцького, Войцеха Вейса, Юзефа Мегоффера. Деякий час ще мешкає у Кракові, а 1954 р. переїздить до Варшави. На початку свого творчого шляху Красінський займається скульптурою, малює оголену натуру, пише картини сюрреалістичного характеру в класичній манері старих майстрів. У 60-х роках захоплюється просторовими формами і розвиває власний стиль. Його праці-картини, скульптура, об’єкти інсталяцій з’являються в галереях «Кшиштофори» у Кракові та «Криве коло» у Варшаві. У 1966 р. стає одним зі співзасновників варшавської галереї «Фоксаль», знайомиться з польськими художниками-неоавангардистами, зокрема з Генриком Сташевським, із яким підтримує дружні стосунки до кінця життя.

Уперше Красінський як майстер просторових форм був відкритий 1964 р. на пленерах в Осеках. Тут він створив образ, який поет Юліан Пшибош окреслив як такий, що розпочинає нову епоху в мистецтві, і назвав його «повітряна скульптура». З того часу Едвард Красінський представляє Польщу на всіх світових виставках авангардного мистецтва. Із 1970 р. на його експозиціях з’являється блакитна лінія. Ця смужка шириною 19 мм стає неодмінним атрибутом Красінського. Художник запевняв, що мав до неї велику довіру, до її незмінного існування, і пов’язував її появу з Луцьком, дитячими спогадами про забудову тихого провінційного містечка, де, як йому пригадувалося, був синій декор на будинках і храмах. Стрічку кріпили на висоті 1,3 м всюди: на стінах галерей, де художник виставляв свої роботи, в майстерні, безпосередньо на об’єктах виставки. У 1970 р. у Токіо, куди виставка митця не встигала вчасно доїхати до місця призначення, об’єктом його експозиції стала перфорована стрічка із 5000 разів повтореного факсом слова «Blue».

Географія експозицій Красінського дуже широка: Рим, Венеція, Бонн, Берлін, Нью-Йорк, Париж, Единбург, Дублін та багато інших міст. Він мав більше 20 індивідуальних і біля 30 групових виставок спільно з художниками-авангардистами із цілого світу. Міжнародний успіх впливав на ставлення до мистецтва Красінського й у самій Польщі. Власник галереї «Szydłowski» Стефан Шидловський переконаний, що Едвард Красінський – це автор, без якого польське мистецтво другої половини XX ст. було би не тільки не повним, але й неможливим.

У 1993 р. в Легіонові організували міжнародний симпозіум «Навколо творів і особи Едварда Красінського». Подібна мистецька акція відбулася і в Україні в березні 1995 р., коли всесвітньо відомий художник побажав відзначити 70-ліття в місті свого дитинства.

Тоді до Луцька разом з Красінським прибули з Парижа його дружина, мистецтвознавиця Ханна Пташковська та донька Павліна, працівниця французького телебачення. Ювіляра супроводжувала делегація, до складу якої входили представники польського телебачення, преси, фахівці із Центру сучасного мистецтва у Варшаві, науковці з багатьох провідних музеїв і галерей країни. До них долучилися українські митці й музейники зі Львова і Луцька. На мистецьких читаннях вони ознайомили всіх присутніх з ретроспективою творчості метра польського модернізму. Відбулися дебати, прес-конференція.

Едвард Красінський у Художньому музеї в Луцьку. Фото Тадеуша Рольке

Фото Тадеуша Рольке, опубліковане в «Газеті виборчій»

У Художньому музеї розгорнули ювілейну виставку з промовистою назвою «Нарешті у Луцьку», яка була навіяна спогадами художника про дитинство, його дім в Україні. Вона дуже лаконічно виражала стан душі митця, його погляди, філософію життя. Одна частина виставки представляла собою інсталяцію з тонких металевих листів прямокутної форми, покритих білою плівкою і підвішених до стелі в певному ритмі, створюючи у глядача враження повільного руху, вібрації окремих компонентів. Складовими елементами виставки також були об’єкти на теми дитинства художника в Луцьку і навчання в школі. Тут глядач бачив, зокрема, витяг зі шкільного свідоцтва Едварда 1936 р., його підручники.

Центральний об’єкт експозиції – велика дерев’яна конструкція чорного кольору, яка, немов вікно в минуле, представляла фотографію із зображенням у натуральну величину двох хлопчаків – Едварда зі старшим братом на вулиці Болеслава Хороброго в Луцьку (нині проспект Волі), неподалік будинку, де вони колись мешкали. І ще один символічний експонат. Просто на паркеті, посеред зали, розгорнений блокнот, чисті сторінки якого наскрізь пробиті величезним червоним цвяхом. Неначе символ крапки в несказаному реченні. Усі компоненти виставки, а також стіни галереї були позначені блакитною стрічкою, що виявляла своїм ритмом протяжність простору, його безкінечність.

«Тепер я можу спокійно померти», – сказав художник, коли виставка в Луцьку відбулася. Він прожив ще дев’ять років (помер 6 квітня 2004 р. у Варшаві), продовжуючи працювати і виставлятися: в Угорщині (1997 р.), Швеції (2000 р.) та Словенії (2000 і 2003 рр.). А тоді, у 1995 р., український глядач вперше отримав унікальну можливість ознайомитися з творчістю нашого земляка-авангардиста Едварда Красінського.

Автограф Едварда Красінського

Твори митця ще за його життя потрапили до колекцій Національного центру мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду в Парижі, національних музеїв у Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Музею мистецтв у Лодзі, Національної галереї у Празі. Україні Красінський подарував об’єкти своєї виставки «Нарешті у Луцьку», які тепер зберігаються у Волинському краєзнавчому музеї.

Тамара ЛЕВИЦЬКА,
провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею