9 – 14 липня 2013 р. відбулося VII Паломництво до Гути Степанської та околиць. Виїзд організувала Волинська спільнота парафій Гута Степанська, Вирка, Кузьмівка, Степань, Холоневичі та Янова Долина.

Знову на Волині

Учасники паломництва відвідали місцевості, з яких походять. Вони мали спільні поїздки, а також індивідуальні об’їзди, частина з яких, особливо до найближчих сіл, відбувалася на підводах. Допомогли в цьому місцеві мешканці.

У програмі паломництва було також посвячення хрестів. У суботу, 13 липня, паломники відвідали Велике Вербче, де їх гостинно прийняв фольклорно-етнографічний ансамбль «Криниченька». Паломники мали можливість подивитися незвичайний концерт у виконанні дитячого колективу. Згідно з українською традицією, гостей пригостили короваєм, а секретарю Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджею Кунерту та громадському діячеві Янушу Горошкевичу мешканці Великого Вербча подарували українські вишиванки.

У суботу паломники взяли участь у заходах, у ході яких у селі Гута вшановано 70-у річницю Волинської трагедії. Окрім цього, в їхній присутності у Великому Вербчі і в Степані кількох українців нагороджено медалями Опікуна місць національної пам’яті. З рук міністра нагороди отримали сільський голова села Велике Вербче Віра Кузьмич, яка, зокрема, сприяла у впорядкуванні римо-католицького кладовища у Вирці та допомагала в увіковіченні місця, де стояв костел у цьому селі, та Микола Левчук, мешканець Вирки, який дозволив поставити хрест на своїй землі, на місці, де колись стояв костел. Анджей Кунерт вручив медаль також селищному голові Степаня Марії Гоч, яка допомогла у справі увіковічення в 2011 році кладовища і місця, де стояв костел у цьому селі. Секретар РОПБіМ нагородив медаллю Опікуна місць національної пам’яті також Гжегожа Наумовича, одного з організаторів паломництва.

У присутності паломників у Троїцькій церкві в Степані посвячено пам’ятну дошку, за допомогою якої поляки дякують українцям-Праведникам.

Поїздка на Волинь закінчилася спільною молитвою в Кузьмівці, на місці, де до 1943 року стояв костел.

На Волині зароджувалася рання форма Європейського Союзу

Особи, які брали участь у паломництві, своє родинне коріння мають тут, на Волині. Дехто з них тут народився, дехто є нащадком поляків, які втекли з цих земель у 1943 році. Хтось уперше за 70 років наважився приїхати на ці рідні і близькі серцю землі, про які пам’ятає з дитинства. Хтось приїхав побачити, де жили його предки. Всі, незважаючи на пам’ять про трагічні події, що відбувалися на цій землі, говорять про неї тепло і зворушливо.

У ході суботніх заходів ми попросили паломників відповісти на питання, чи, на їхню думку, українці та поляки дійдуть колись до порозуміння у справі спільної оцінки Волинської трагедії? Відповідаючи на питання, вони ділилися своїми спогадами і роздумами. Багато розповідали про ту Волинь, яка залишилася в їхній пам’яті.

– Я вважаю, що так, якщо одна і друга сторона говоритиме правду, – відповіла пані, яка представляла родину Суліковських із Седлиcька. Вона знає про ці землі з розповідей бабусі, яка до кінця своїх днів дуже тепло говорила про Волинь. Розповідала, що, як поверталися з поля у жнива, одне село співало, а друге співом відповідало. – Брат моєї бабусі одружився з українкою, сестра вийшла заміж за українця, бабуся була кумою в українців і в 1943 р. кума їх попередила, що повинні втікати. А як ми опинилися на Помор’ї, сусідами в нас були українці з Бещад. До сьогодні живемо у великій злагоді з ними.

Пані Ядвіга Шнайдер походить із Сошників. Говорить, що в її сім’ї завжди згадували про Волинь як про наймилішу батьківщину. Вона вперше приїхала в Україну. Мала чотири роки, коли її сім’я втекла звідси. Вважає, що тоді, коли світ зробиться повністю глобальним, може дійти до того, що не буде такого поділу.

Пані Ядвіга Марильська з родини Зелінських, яка походить з Гути, у відповідь на питання, чи дійдемо колись до спільної оцінки, сказала: «Маю надію, що так». Їй було дев’ять років, коли її сім’я звідси втекла. За 70 років уперше приїхала сюди.

– Ніколи тут не було ненависті, боротьби за землю, бо тут було вдосталь землі, – сказала пані, родина якої (родина Багінських) походить із Тростянця. – Люди жили у злагоді. Моя бабуся мала шестеро своїх дітей і ще опікувалася українським сиротою, батьки якого померли. Виховала його, він одружився з українкою і вони зустрічалися як на українські, так і на польські свята.

Її кузина Аліція Багінська не пам’ятає, щоб у сім’ї говорили з ненавистю про українців: «Тато завжди співав українські пісні. Тітка говорила, що на Волині зароджувалася рання форма Європейського Союзу. Бо, наприклад, у Тростянці, проживали українці, поляки та німці».

– Думаю, що шанси на поєднання величезні, але повинен бути крок із вашого боку. Ми не налаштовані ворожо, але добрі взаємини будуються на правді, – сказала пані Гражина Градович, яка походить із Суні неподалік Антонівки. Говорила також про те, що ніколи в житті вдома не чула поганого слова про українців.

На думку пана Мечислава Мішкевича, мама якого походить з Гути, а тато із Сошників, до порозуміння дійде, якщо правда буде сказана з обох сторін: «Потрібно бути правдивими одне до одного».

Народжений у Гуті пан Владислав Влощинський, який у паломництві на Волинь брав участь вже вп’яте, вважає, що до порозуміння між українцями та поляками у справі Волинської трагедії може дійти, але приблизно через 50 років. Пан Віктор Влодарчик, який народився в селі Дворець неподалік Степаня і вдруге бере участь у паломництві, вважає, що через 20-25 років. Додає: «Як помруть старші люди, які пам’ятають ці події». Натомість Чеслав Хмура, який народився неподалік Ковеля, рішуче сказав: «Дійде. Але потрібно навчати молодь згідно з правдою, і в Польщі, і в Україні».

Наталя ДЕНИСЮК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПРОМОВА ЯНУША ГОРОШКЕВИЧА В ГУТІ СТЕПАНСЬКІЙ