Пам’ять єднає людей, не дає їм робити ті ж самі помилки. У кожного народу є свої криваві сторінки історії. Польщу та Україну єднає спільна сибірська сторінка, вирвана з історії обох народів у радянські часи.
Щороку на початку вересня в польському місті Білосток відбувається Марш живої пам’яті польського Сибіру. Одне з основних його завдань – нагадати історію виселення на Схід та увіковічнити пам’ять про тих, хто із заслання не повернувся.
6 вересня 2013 року в ХІІІ Марші живої пам’яті польського Сибіру взяли участь близько семи тисяч осіб. Окрім місцевих жителів, до Катинського пам’ятника в Білостоку прибули паломники з різних країн світу, зокрема, з Латвії, Литви, Естонії, України, Білорусі, США, Великої Британії. Дехто з учасників маршу був серед осіб, висланих у Сибір, хтось народився на чужій землі та вижив за тих страшних умов. У церемонії взяли участь представники Спілки Сибіряків, державних та місцевих органів влади. Близько половини учасників маршу – молоді люди, які представляли свої школи та організації. Серед прапороносців була не тільки молодь. Чимало людей похилого віку гордо йшли на початку колони, не боячись ні сонця, ні втоми.
У марші взяли участь також представники Товариства польської культури на Волині імені Єви Фелінської, а в колоні прапороносців був представлений прапор Кола сибіряків, що діє при товаристві.
Учасники маршу пройшли чотири кілометри від Катинського пам’ятника до костелу Святого Духа, що поряд із Могилою невідомого сибіряка. Тут відбулося богослужіння, яке відправив білостоцький митрополит, архієпископ Едвард Озоровський. Пізніше відбулися офіційні виступи. Після них Спілка Сибіряків передала свій штандар майбутньому Музеєві пам’яті Сибіру, що діятиме в Білостоці. Марш закінчився екуменічними молитвами, перекличкою полеглих, покладанням квітів та запалюванням лампадок на Могилі невідомого сибіряка.
Цьогорічний Марш живої пам’яті польського Сибіру збігається аж з чотирма важливими для сибіряків річницями: 150-ю річницею Січневого повстання, 85-ю річницею утворення Спілки Сибіряків, 70-ю річницею битви під Леніно (Білорусь), та 25-річчям відновлення діяльності Спілки Сибіряків.
Для сучасної молодої людини здається дивним те, що хтось долає тисячі кілометрів лише заради того, щоб згадати те, що було колись, те, що вже не повториться, і те, що навпаки хотілось би сто разів забути. Але нам, поколінню, яке практично не знає біди та горя, залишається лише брати приклад і пам’ятати. Ми повинні робити все для того, щоб сибірські сторінки нашої історії не повторилися.
Мар’яна ПЕЧЕНЮК
