Амалія Лучаківська, дружина Володимира Лучаківського, тернопільського бургомістра в 1896–1903 рр., активно займалася благодійною діяльністю. У міській чайній, яку вона заснувала, знаходили допомогу найбідніші.
«Тернопіль (…). У неділю, 5 січня, відбувся тут, у залі «Сокола», дуже успішний концерт для підтримки народного письменства. Фінансовий результат концерту, на жаль, не був рівнозначним із мистецьким ефектом – глядачів було мало. Наше товариське життя високою мірою послаблює розлам, який запанував між польською й русинською інтелігенціями. Багаторазово описаний факт зняття портрета Костюшка в залі «Сокола» розгорівся до гарячкового гасла взаємного бойкоту. «Сокіл» бойкотує русинів, а русини – поляків, внаслідок чого на наших публічних концертах і виступах у «Соколі» зазвичай пустки».
Такими невеселими рядками починається публікація в газеті «Kurjer Lwowski» від 10 січня 1902 р. Щоправда, подальший опис подій звучить оптимістичніше: «Цей національний сепаратизм не перешкоджає, однак, особам доброї волі в хороших вчинках. Дружина бургомістра пані Лучаківська (Амалія з роду Громницьких, – авт.), котра без допомоги комітетів і товариств заснувала у нас міську чайну, що протягом дня розповсюджує більше 1 тис. центових чаїв (фактично безплатних), підняла цей заклад до такого рівня, що для задоволення зростання попиту в перших днях січня була відкрита філія чайної у єврейській дільниці. На свято Трьох Королів (Богоявлення, – авт.) пані Лучаківська власним коштом організувала Боже деревце для дітей магістратської служби. Більше 50 діток, до яких Різдво не надто щедре, були ущасливлені виглядом чудово освітленого та багато прикрашеного деревця, й отримали, окрім приємних спогадів, багато сухофруктів, а кожна дівчинка – тканину на платтячко».
Редакція газети «Kurjer Lwowski» раділа, що добрий приклад Амалії Лучаківської перейняли інші. Як-от чиновники тернопільського магістрату, які замість того, щоб витратити гроші на вінок для покійного Станіслава Мручковського, економічного управителя, передали 22 крони дружині бургомістра. Ці гроші вона спрямувала Товариству Святого Вінцентія а Пауло.
Різдвяне дійство – це не перший благодійний захід, проведений Амалією Лучаківською. «Kurjer Lwowski» писав про її літні «садові забави» в міському парку Тернополя. «Замість голосних обіцянок, які потім розчаровують учасників, заздалегідь було сказано, що не буде нічого, окрім свіжого повітря й музики, а дохід передадуть на підтримку фонду міської чайної. Тоді зійшлося багато людей, які не пожаліли грошей на доволі дорогий вхідний квиток (по 80 геллерів за особу і по дві крони від родини). Пані Лучаківська, шляхетна дружина поважного чоловіка, не щадила трудів і мозолів, аби зібрати гроші для найбідніших, а в Тернополі таких багато. Минулої зими не один такий бідак у чайній знаходив увесь денний харч, інакше без теплої страви змарнів би».
Міська чайна окремо обслуговувала нужденних, а окремо – шкільну дітвору. На її відкритті Амалія Лучаківська сама подавала чаї «всім сановникам міста», після чого «пожертви совісно сипалися на тацю, і кожен висловив ініціаторці визнання».
Родину Лучаківських (званих за Австрії Лучаковськими) в Тернополі пам’ятають. Володимир Лучаківський (1838–1903) був тут першим бургомістром-українцем, а його рідна сестра Леонтина (1858–1935) прославилася, видавши книгу-бестселлер «Домашна кухня. Як варити і печи» (Львів, 1910). У ній можна знайти багато рецептів випічки і «теплих страв», які, ймовірно, могли подавати в чайній її невістки Амалії Лучаківської. А ще можна прочитати, як виглядало урочисте чаювання знатної родини. Ось так у 1910 р. Леонтина Лучаківська подавала «Чай на підвечірок»: «Чай приладжує ся на креденсі. [Треба] покласти на столі плиткі тарелі, накриті серветою, десерові тарельці не розставляні (гості самі беруть), ножі, десерові ножики і вилки. [Подається] шинка, масло сарделеве (анчоусне, – авт.) і свіже, гріночки, канапки, рум (ром, – авт.), непражена сметанка, цитрина, покраяна в пластинки, тісточка, торти, конфітури, свіжі і обсмажувані медівнички, пампушки. [За] пів години до чаю дає ся крухий (пісочний, – авт.) торт із пінкою, до того солодке вино. Все те має бути приладжуване на окремім столі».
Леонтина Лучаківська. Фото надала авторка
Вікторія ГОЦЬ,
Тернопіль
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
