Оприлюднені недавно в інтернеті статистичні дані щодо різкого зростання кількості розлучень, що було зафіксовано в Китаї після довгого карантину, викликаного епідемією COVID-19, ввели мене в стан ступору.
Через свою наївність я думала, що цей шок, спричинений таким несподіваним зростанням об’єму власних знань, швидко пройде. Аж ніяк: на жаль, цей стан ступору з дня на день поглиблюється в міру обдумування інформації, яку вливають у мою свідомість всі можливі медіа. Я перестаю вірити власним вухам, коли все частіше і з усе більшою інтенсивністю чую бідкання під гаслом «Як пережити цей карантин?»
Я в жодному разі не маю на думці підприємців, які бояться банкрутства. Це дійсно величезна проблема і дуже важка тема, до якої варто підходити серйозно.
Я думаю про всіх тих людей, котрі, приречені обставинами на більшу чи меншу ізоляцію від навколишнього світу, драматично побиваються над собою. Вони інформують громадськість, що ось вони вже вдесяте поприбирали всеньку квартиру, поскладали речі на полицях і тепер їм НУДНО! І що їм далі робити?! Як пережити наступні дні?!
На довершення вони раптом відкривають для себе, що їхньою квартирою вештаються якісь особи. Деякі з них, судячи по зросту, – то, мабуть, діти, не виключено, що власні. Або ще якась жінка – мабуть, дружина, а якщо мужчина – то, скоріш за все, чоловік. Займають місце, товчуться, чогось хочуть – і вже не лише ввечері, як це було досі, а ввесь день. Просто якийсь жах. Чую, як із динаміка радіоприймача плине до мене сумний і депресивний голос якоїсь пані, яка з журбою розповідає про свою захопливу роботу в офісі, на якій між кавусею, тістечком і наступною кавусею відбувається стільки надзвичайних речей, що годі й розповісти. Тож як пережити цей жахливий час лише в колі сім’ї або, що ще гірше, із самим собою?
Мені важко зберегти спокій у такій ситуації, тому, піклуючись про власне здоров’я, особливо психічне, із багатьма знаками оклику в кінці речення кажу: люди, схаменіться! Перестаньте бідкатися! Радійте, що ви і ваша сім’я, а також друзі, здорові. ХХІ століття дало людям такі інструменти, про які наші предки в часи пошестей навіть не мріяли. Весь інтернет, соціальні мережі, маса доступних фільмів, музики, концертів, книг, театральних вистав (перераховувати можна ще довго) – все це багатство на відстані витягнутої навіть не руки, а пальця. Жодного життя не вистачить, щоби ці засоби використати на повну.
Окрім цього, спробуй, дорогий друже, взяти в руки ножиці, фарби, папір, пластилін і задій уяву, себто креативність. Слово честі – це дрібниця, це не боляче! Може, перестанеш нудьгувати. Якщо цього замало, відкрий вікно, двері на балкон і находи квартирою марафонську трасу.
Людино, в цьому неспинному і шаленому світі, в якому ти зазвичай крутишся, як білка в колесі, зупинися, переведи подих і оціни той час, який можеш провести зі своєю здоровою сім’єю.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
