У стилі «Гармидеру»
Статті

Можна тільки подякувати ініціаторам проведення Міжнародного фестивалю аматорських театрів «Мандрівний вішак» за вересневий острівець доброго інтелігентного смаку та інтелектуального комфорту в морі луцького традиційного фольклору. У нашій редакції «спеціальний» гість – Руслана Порицька, «гармидерівка», ідейний натхненник та співорганізатор цієї знакової для театрального Луцька події.

Ваша життєва візитка: хто Ви є і ким би хотіли бути?

– Руслана Порицька – художній керівник театру-студії «Гармидер» Луцького районного будинку культури. Не можу себе уявити поза сучасним театральним процесом. Не боюся визначення і приналежності до театру аматорського, незалежного, такого, що може собі дозволити на творчий експеримент і не йти на повідку комерційних інтересів. Кілька років тому мусила покинути журналістику, щоб мати більше часу для театру і дитини. У мене немає почуття нереалізованості, комфортно і гармонійно почуваюсь у ролі театрального режисера.

Ви в житті хто: ще наївна маленька дівчинка чи доросла всезнаюча жінка?

– Ні, я, звичайно, не все знаю. У житті, можливо, бракує якоїсь прогнозованості, живу спонтанно, керуючись інтуїцією, майже у стилі «Гармидеру». Планувати щось на довший термін неможливо – життя завжди вносить свої корективи. Але не скажу, що пливу за течією, намагаюсь у життєву імпровізацію внести елементи впорядкованості.

Від журналістики до театральної діяльності. Був якийсь імпульс для такого рішення?

– Цей імпульс у мене, мабуть, ще з дитинства. Кожен забирає у світ дорослих якісь мрії. У дитинстві я мріяла про театр, бути на сцені, грати. У школі та університеті брала участь у різних театральних гуртках та студіях. Мабуть, я так і не переросла свою мрію – реалізую її й досі. Дуже люблю журналістику, підтримую форму, пишучи на сторінках інтернет-видань. Але, як казав Ремарк, «коли можеш не писати – не пиши». Власне, я й пішла за цим принципом. Вибрала те, чого не могла не робити.

Отже, вирішили, що робити. Якими були перші кроки у власне театральне життя?

– Десять років тому, будучи ще студентами й акторами театральної студії Волинського державного університету, ми зрозуміли, що маємо потребу, силу й амбіцію для створення своєї театральної формації. Це навіть викликало гостру реакцію, обурення та мало не звинувачення у зраді. Але з перспективи часу можна стверджувати, що це було правильне рішення. Ми були ще дуже наївні, щирі та відважні, мали кілька років досвіду в університетській студії. Особливо вдячні Ларисі Зеленовій, яка взяла нас під свою «академічну опіку». Цей досвід став надійним фундаментом у нашій театральній діяльності. Пані Лариса – прекрасний педагог і мудра жінка, коли зрозуміла, що ми вже готові до самостійного «плавання», передала мені режисерське кермо.

«Гармидер» це втеча від реальності чи спроба цю реальність інтерпретувати або моделювати?

– Це, можливо, ще й окрема, паралельна реальність. Студія згуртовує різних людей із різними інтересами й потребами, досвідом і світоглядом, які створили дуже «щільний» колектив. Ці люди, на мою думку, об’єднані спільним процесом, перемогою над собою і своїми комплексами… Не хочеться вживати банальні слова про «любов до театру», але це якась дуже тонка об’єднуюча матерія творчості, своєрідний катарсис (акт духовного самоочищення), коли навіть не є головним те, що зал аплодує стоячи.

Знаю, що колектив «Гармидеру» чудовий. Але як зі сторони театральної кухні, добору ролей і репертуару?

– Назву нашого театру ми витягнули навмання з капелюха. Намагаємося добирати свій репертуар відповідно до цієї назви. Щоб глядач не знав, чого чекати від нас наступного разу. Постановки мають бути цікавими як для глядачів, так і для акторів. Натомість, суворо дотримуємося принципів – ніякого загравання з глядачем, ніякого шокування, епатажу і загравання з формою. Нам це просто не цікаво.

У світі, перенасиченому інформацією, з тотальною девальвацією слова і життєвих засад, давно вже напророкували натуральну смерть театру. А театр живе собі далі… У чому феномен цього явища?

– Думаю, що люди все більше закриваються в собі від навколишнього світу. Це не є натуральним для людського психічного комфорту. Люди інтуїтивно шукають виходу з цього стану. Театр дає людині спосіб живого спілкування, можливість разом переживати одне й те саме ритуальне дійство. Це такий собі спосіб колективної психологічної взаємодопомоги. Цікаво, чи ті пророки хоч раз у своєму житті були в театрі?

Можемо констатувати, що в Луцьку стало більше ще одним міжнародним фестивалем. Кому належала ідея проведення «Мандрівного вішака»?

– Мабуть, це була наша спільна концепція, з якою всі відразу «зрослися». Потім була праця, було складно і непросто. Але головне, що «Вішак» відбувся. Маємо вже досвід і бажання на майбутні фестивалі.

Було багато країн-учасників, але забракло театрів із Польщі. Запрошували?

– Чесно кажучи, не розумію й досі, чому забракло представників близької держави. Ми запрошували польські театри через консула Кшиштофа Савіцького, також самі надсилали запрошення всім відомим нам театральним колективам. Дуже шкодуємо, що ніхто не приїхав, адже Польща – це театральна країна. Польський театр надзвичайно цікавий і різноманітний – від академічних театрів і вже «класичного» Кантора до сучасного авангарду. Лучани мали змогу побачити в минулому році «Борозну» Лешека Мондзіка – авангардний спектакль із потужним духовним змістом у луцькому кафедральному костелі Св. Ап. Петра і Павла.

Чесно кажучи, дуже здивувала заява деяких луцьких релігійно-політичних діячів про невідповідність, майже «профанацію», руїн церкви Івана Богослова давньогрецькою «Антігоною»…

– Коли я подала ідею виставити «Антігону» в руїнах давньоруської святині, то навіть не сподівалася, що це може викликати таку «спрощену» реакцію. Адже за змістом ця антична вистава з пробіблійною основою зовсім не суперечить засадам християнства. Антігона, наперекір моральним і політично-релігійним устоям суспільства, просто виконала людський обов’язок – поховала тіло полеглого в битві брата. Вислуховуючи всі ці коментарі навколо роздмуханої проблеми, мимоволі задумуєшся, чи зростаюча останнім часом кількість побудованих церков свідчить про якість і розуміння християнства.

Який український глядач і як він сприймає Ваш театр?

– Мабуть, кожна людина сприймає театральне дійство згідно з власними естетичними потребами. Ми не намагаємося бути для глядача популярно-симпатичними чи конформістськими, ми просто робимо свою роботу щиро і чесно. Тішимося навіть тоді, коли глядач часом виходить із вистави, нічого не розуміючи, але приходить до нашого театру знову. Про потребу глядача в соціальній місії театру може свідчити гран-прі для вистави «Метро». Можливо, це те, що потрібне українському суспільству із традиційним «Моя українська хата скраю».

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Схожі публікації
У Дубні навели лад на старому польському цвинтарі
Події
Члени Дубенського товариства польської культури та парафіяни костелу Святого Йоана Непомука знову прибирали старе польське кладовище, розташоване на вулиці Млинівській у Дубні.
28 березня 2024
В університеті в Луцьку відкрили польсько-український простір «Околиця»
Події
Простір «Околиця» на факультеті філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки сприятиме не тільки відпочинку, але й виконуватиме просвітницьку функцію. Його урочисто відкрили 28 березня.
28 березня 2024
Вийшов 6-й номер «Волинського монітора»
Події
Запрошуємо вас на шпальти сьогоднішнього номера «Волинського монітора». У ньому ми пишемо про родинні історії Владислава Багінського з Рівного, чемпіона Великобританії та Австралії з фехтування, який народився на Волині. Також запрошуємо на розмову з органним майстром Шандором Шрайнером.
28 березня 2024
Шандор Шрайнер: «Двох однакових органів не буває»
Інтерв'ю
У костелі Святого Йоана Непомука в Дубні у травні цього року освятять орган. Перший і поки що єдиний на всю Рівненську область, встановлений за роки незалежності в діючому католицькому храмі. Монтував його органний майстер із Закарпаття Шандор Шрайнер. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із ним.
27 березня 2024
Літня школа польської мови, літератури та культури в Сілезькому університеті
Конкурси
Школа польської мови та культури Сілезького університету запрошує на безкоштовну літню школу в рамках програми «Літні курси NAWA».
26 березня 2024
ABC польської культури: Рекс і решта банди
Статті
Нехай підніме руку той, хто в часи чарівного дитинства бачив мультиплікаційну розповідь, яка починалася зі слів: «Давним-давно в Країні дощовиків пропав славетний дослідник летючих жаб професор Бальтазар Губка. Із Кракова вирушила експедиція під керівництвом не менш відомого мандрівника – Вавельського дракона, якому в небезпечній подорожі товаришує кухар княжого двору Бартоліні Бартоломей. По їхніх слідах іде таємничий Дон Педро…»
25 березня 2024
Упорядкували Польське військове кладовище на Волині
Події
Традиційними стали роботи з упорядкування Польського військового кладовища у Пшебражі. Зараз населений пункт носить назву Гайове. Двічі на рік, восени та напередодні Великодніх свят сюди приїжджає ініціативна група Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. 
23 березня 2024
Парк як симфонія. У Рівному планують створити готичний сад біля органного залу
Статті
Громадськості Рівного представили пропозиції благоустрою та архітектурно-планувальні рішення, які можуть бути реалізовані в рамках проєкту «Готичний сад Органного залу». Він передбачає облаштування культурного простору біля Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, колишнього костелу Святого Антонія.
23 березня 2024
Масований обстріл України: цієї ночі на Тернопільщині постраждали 25 домогосподарств
Події
25 приватних домогосподарств у кількох громадах Тернопільщини зазнали пошкоджень під час масованого обстрілу України, який відбувся в ніч із 21 на 22 березня. Про це під час брифінгу повідомило керівництво області.
22 березня 2024