У стилі «Гармидеру»
Статті

Можна тільки подякувати ініціаторам проведення Міжнародного фестивалю аматорських театрів «Мандрівний вішак» за вересневий острівець доброго інтелігентного смаку та інтелектуального комфорту в морі луцького традиційного фольклору. У нашій редакції «спеціальний» гість – Руслана Порицька, «гармидерівка», ідейний натхненник та співорганізатор цієї знакової для театрального Луцька події.

Ваша життєва візитка: хто Ви є і ким би хотіли бути?

– Руслана Порицька – художній керівник театру-студії «Гармидер» Луцького районного будинку культури. Не можу себе уявити поза сучасним театральним процесом. Не боюся визначення і приналежності до театру аматорського, незалежного, такого, що може собі дозволити на творчий експеримент і не йти на повідку комерційних інтересів. Кілька років тому мусила покинути журналістику, щоб мати більше часу для театру і дитини. У мене немає почуття нереалізованості, комфортно і гармонійно почуваюсь у ролі театрального режисера.

Ви в житті хто: ще наївна маленька дівчинка чи доросла всезнаюча жінка?

– Ні, я, звичайно, не все знаю. У житті, можливо, бракує якоїсь прогнозованості, живу спонтанно, керуючись інтуїцією, майже у стилі «Гармидеру». Планувати щось на довший термін неможливо – життя завжди вносить свої корективи. Але не скажу, що пливу за течією, намагаюсь у життєву імпровізацію внести елементи впорядкованості.

Від журналістики до театральної діяльності. Був якийсь імпульс для такого рішення?

– Цей імпульс у мене, мабуть, ще з дитинства. Кожен забирає у світ дорослих якісь мрії. У дитинстві я мріяла про театр, бути на сцені, грати. У школі та університеті брала участь у різних театральних гуртках та студіях. Мабуть, я так і не переросла свою мрію – реалізую її й досі. Дуже люблю журналістику, підтримую форму, пишучи на сторінках інтернет-видань. Але, як казав Ремарк, «коли можеш не писати – не пиши». Власне, я й пішла за цим принципом. Вибрала те, чого не могла не робити.

Отже, вирішили, що робити. Якими були перші кроки у власне театральне життя?

– Десять років тому, будучи ще студентами й акторами театральної студії Волинського державного університету, ми зрозуміли, що маємо потребу, силу й амбіцію для створення своєї театральної формації. Це навіть викликало гостру реакцію, обурення та мало не звинувачення у зраді. Але з перспективи часу можна стверджувати, що це було правильне рішення. Ми були ще дуже наївні, щирі та відважні, мали кілька років досвіду в університетській студії. Особливо вдячні Ларисі Зеленовій, яка взяла нас під свою «академічну опіку». Цей досвід став надійним фундаментом у нашій театральній діяльності. Пані Лариса – прекрасний педагог і мудра жінка, коли зрозуміла, що ми вже готові до самостійного «плавання», передала мені режисерське кермо.

«Гармидер» це втеча від реальності чи спроба цю реальність інтерпретувати або моделювати?

– Це, можливо, ще й окрема, паралельна реальність. Студія згуртовує різних людей із різними інтересами й потребами, досвідом і світоглядом, які створили дуже «щільний» колектив. Ці люди, на мою думку, об’єднані спільним процесом, перемогою над собою і своїми комплексами… Не хочеться вживати банальні слова про «любов до театру», але це якась дуже тонка об’єднуюча матерія творчості, своєрідний катарсис (акт духовного самоочищення), коли навіть не є головним те, що зал аплодує стоячи.

Знаю, що колектив «Гармидеру» чудовий. Але як зі сторони театральної кухні, добору ролей і репертуару?

– Назву нашого театру ми витягнули навмання з капелюха. Намагаємося добирати свій репертуар відповідно до цієї назви. Щоб глядач не знав, чого чекати від нас наступного разу. Постановки мають бути цікавими як для глядачів, так і для акторів. Натомість, суворо дотримуємося принципів – ніякого загравання з глядачем, ніякого шокування, епатажу і загравання з формою. Нам це просто не цікаво.

У світі, перенасиченому інформацією, з тотальною девальвацією слова і життєвих засад, давно вже напророкували натуральну смерть театру. А театр живе собі далі… У чому феномен цього явища?

– Думаю, що люди все більше закриваються в собі від навколишнього світу. Це не є натуральним для людського психічного комфорту. Люди інтуїтивно шукають виходу з цього стану. Театр дає людині спосіб живого спілкування, можливість разом переживати одне й те саме ритуальне дійство. Це такий собі спосіб колективної психологічної взаємодопомоги. Цікаво, чи ті пророки хоч раз у своєму житті були в театрі?

Можемо констатувати, що в Луцьку стало більше ще одним міжнародним фестивалем. Кому належала ідея проведення «Мандрівного вішака»?

– Мабуть, це була наша спільна концепція, з якою всі відразу «зрослися». Потім була праця, було складно і непросто. Але головне, що «Вішак» відбувся. Маємо вже досвід і бажання на майбутні фестивалі.

Було багато країн-учасників, але забракло театрів із Польщі. Запрошували?

– Чесно кажучи, не розумію й досі, чому забракло представників близької держави. Ми запрошували польські театри через консула Кшиштофа Савіцького, також самі надсилали запрошення всім відомим нам театральним колективам. Дуже шкодуємо, що ніхто не приїхав, адже Польща – це театральна країна. Польський театр надзвичайно цікавий і різноманітний – від академічних театрів і вже «класичного» Кантора до сучасного авангарду. Лучани мали змогу побачити в минулому році «Борозну» Лешека Мондзіка – авангардний спектакль із потужним духовним змістом у луцькому кафедральному костелі Св. Ап. Петра і Павла.

Чесно кажучи, дуже здивувала заява деяких луцьких релігійно-політичних діячів про невідповідність, майже «профанацію», руїн церкви Івана Богослова давньогрецькою «Антігоною»…

– Коли я подала ідею виставити «Антігону» в руїнах давньоруської святині, то навіть не сподівалася, що це може викликати таку «спрощену» реакцію. Адже за змістом ця антична вистава з пробіблійною основою зовсім не суперечить засадам християнства. Антігона, наперекір моральним і політично-релігійним устоям суспільства, просто виконала людський обов’язок – поховала тіло полеглого в битві брата. Вислуховуючи всі ці коментарі навколо роздмуханої проблеми, мимоволі задумуєшся, чи зростаюча останнім часом кількість побудованих церков свідчить про якість і розуміння християнства.

Який український глядач і як він сприймає Ваш театр?

– Мабуть, кожна людина сприймає театральне дійство згідно з власними естетичними потребами. Ми не намагаємося бути для глядача популярно-симпатичними чи конформістськими, ми просто робимо свою роботу щиро і чесно. Тішимося навіть тоді, коли глядач часом виходить із вистави, нічого не розуміючи, але приходить до нашого театру знову. Про потребу глядача в соціальній місії театру може свідчити гран-прі для вистави «Метро». Можливо, це те, що потрібне українському суспільству із традиційним «Моя українська хата скраю».

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Схожі публікації
Канікули в Нижній Сілезії
Події
На запрошення фундації «Свобода і демократія» 20 учнів суботньо-недільної школи при Товаристві польської культури Здолбунівщини взяли участь у літньому таборі «Експедиція «Польща» – літні подорожі».
17 серпня 2022
«MedMobility Poland» – підтримка медиків з України
Події
Ти медик з України, перебуваєш у Польщі й хочеш працювати в польській службі охорони здоров’я?
16 серпня 2022
Маневичі вшанували своїх душпастирів
Події
У костелі Зіслання Святого Духа в Маневичах 13 серпня вшанували пам’ять священників, які тут служили. Про це повідомив адміністратор парафії отець Роман Власюк.
15 серпня 2022
Пізнаю Батьківщину предків
Події
Розповім вам про прекрасну екскурсію «Пізнаю Батьківщину предків», яка відбулася 26 липня – 3 серпня.
12 серпня 2022
Спеціальна стипендійна програма для студентів та науковців з України
Конкурси
Національний центр науки (Польща) оголошує спеціальну стипендійну програми для студентів і науковців з України, які через російську агресію знайшли або знайдуть притулок у Польщі.
12 серпня 2022
Польська операція в історії моєї родини. Частина 1
Статті
В історичній пам’яті поляків Волині назавжди закарбувалася трагічна дата 11 липня 1943 р. Натомість для поляків, які за умовами Ризького мирного договору залишилися проживати на території підсовєтської України, зокрема для моєї родини, такою чорною датою стало 11 серпня 1937 р. – день підписання наказу № 00485.
11 серпня 2022
Харцери і пластуни разом на могилах солдатів Армії УНР
Події
Харцери Лодзької хоругви Союзу польського харцерства разом із харцерами загону «Волинь» та пластунами з Рівного й Вінниці під час липневого табору впорядковували могили солдатів Армії Української Народної Республіки в Каліші, Щипьорні та Варшаві.
10 серпня 2022
«Gaude Polonia»: розпочався набір заявок на 2023 рік
Конкурси
Триває набір на Стипендійну програму міністра культури і національної спадщини РП «Gaude Polonia» на 2023 р.
09 серпня 2022
Запрошення на екоказку для маленьких лучан
Події
Із 9 до 23 серпня у сквері Героїв Майдану і Небесного легіону в Луцьку (біля РАЦСу) триватимуть анімаційні заняття для дітей у рамках польсько-українського проєкту.
08 серпня 2022