Шановний Пане Володимире Михайловичу ! В черговий раз на інтернет-сайтах порушується питання про постать ІгнаціяЯна Падеревського та увічнення пам’яті цієї особистості світового масштабу вЖитомирі. Безпосередньою причиною цього стало офіційне зверненняЖитомирської обласної організації ОУН (Житомирський провідник ОУНОлександр Прищепа) до Житомирського міського голови Володимира Дебоя зприводу намірів встановлення пам’ятника Падеревському в Житомирі.

Протягом принаймні останніх десяти років це питання обговорювалось угромадських організаціях, у пресі та на засіданнях Житомирської міської ради. Зацей час всі зацікавлені та небайдужі житомиряни мали можливість вивчити нетільки короткі біографічні довідки про Ігнація Яна Падеревського, а й розібратисяв його багатогранному та винятковому за масштабами та значущістю діянь житті.Беззаперечно: це постать світового рівня, а тому Житомир має честь бутипричетним до його діяльності. Тим більше, що І. Я. Падеревський шанував цюземлю, пам’ятав, що саме на Житомирщині здобув музичну освіту, яка сталаосновою його світового успіху. Тільки за це одне варто увічнити його пам’ять уЖитомирі. Продемонструвавши, між іншим, свою освіченість, культурний рівень іповагу до світової мистецької спадщини.

На цьому тлі дещо незрозумілими та «натягнутими» виглядають закидишановного пана Олександра Прищепи щодо того, що «Житомир, як і вся Україна,ще не позбувся наслідків жахливої совєцької окупації: вулиці названі іменамиокупантів, на них встановлені монументальні символи комуністичної державиСССР». Це дійсно так. Однак І. Я. Падеревський аж ніяк до «совєцької окупації» непричетний.

Інший закид: «Місто має своїх національних діячів, які боролись занезалежність України, але досі не вшановані подібними пам’ятниками».Беззаперечно. Однак пам’ятники – це дуже дороге задоволення. Хто профінансуєцю прекрасну ідею поставити пам’ятники Івану Огієнку, Олегу Ольжичу, МиколіСциборському? Наскільки нам відомо, фінансування пам’ятника І. Я.Падеревському бере на себе польська сторона, що цілком природно, адже кожнакраїна може пишатися таким сином, як І. Я. Падеревський.

Ще зауваження. «Виконком приймає рішення для діячів іншої держави, якавела загарбницьку політику щодо України в минулому, адже саме Падеревськийкерував урядом Речі Посполитої під час анексії Західної України в 1919 році».Дійсно, керував. Однак документально підтверджені факти полягають у тому, що 24 березня 1919 року уряд І. Я. Падеревського підписав з урядом С.Петлюрипольсько-українську угоду, в якій українська сторона відкликала свої претензіїщодо Східної Галичини в обмін на допомогу Польщі в боротьбі УНР проти більшовиків[1].

У цій ситуації С. Петлюра чітко визначив позицію, на якій можливе зближення з Польщею. В одному зі своїх листів він писав: «Польща має визнати нас, але, очевидно, за дорогу ціну. В кожному разі без того чи іншого порозуміння з Польщею ми не можемо одновити нашої державної праці». Переговори закінчилися підписанням 21 квітня 1920 року політичної, а 24 квітня – військової конвенцій, що дістали назву Варшавського договору. Згідно з ним, кордон між Польщею і Україною мав пройти по р.Збруч. Пізніше, відповідаючи на обвинувачення в «продажі України полякам», С. Петлюра писав: «Угода, підписана урядом УНР з Польщею, є логічним наслідком тої зрадницької розкладової праці, що її провадили збольшевичені елементи українського громадянства на користь Москви в момент української національної боротьби з нею. Уряд УНР пішов на тяжку жертву в інтересах державних, але він ніколи не відрікся від ідеї державної самостійної України»[2].

Отже, не І. Я. Падеревський винен в трагічній ситуації, що на той час склалася. Тим більше, що офіційна політична діяльність його тривала лише рік – з січня до грудня 1919 року і була коротким епізодом в тяжкій історичній ситуації, яка склалася в Європі після Першої світової війни. До речі, сенс і гіркота боротьби за незалежність своєї країни знайомі І. Я. Падеревському як нікому іншому. Адже цій боротьбі він присвятив своє життя.

Таким чином, залишмо історію фахівцям та самі будьмо коректними з фактами, на які посилаємося. В уже цитованому зверненні шановного пана Олександра Прищепи читаємо про «наміри міської ради Перемишля перейменувати вулицю імені Йосафата Коциловського» і посилання на сайт http://vgolos.com.ua/blogs/zahystymo_imya_vladyky_117743.html. Однак в матеріалі йдеться не про наміри влади міста Перемишль, а про вимоги до неї певних осіб та організацій. Різниця значна. Рішення влади і вимоги до неї – не одне й те саме. От і пан Олександр Прищепа висловив свою думку, а інші люди спокійно та виважено висловили свою. Нормальний обмін думками в демократичній державі. А от образи та погрози в дискусіях інтелігентних людей абсолютно неприпустимі - лише логіка та виваженість думок.

Встановлення ж пам’ятника світовому генієві І. Я. Падеревському в Житомирі за кошти його рідної країни – приклад, вартий поваги та наслідування.

З повагою

Голова Житомирської обласної

Спілки поляків України

Заслужений діяч польської культури                                     Лясковська-Щур В.А.

---