Уночі з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на одному з чотирьох реакторів Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), яка переросла в найбільшу катастрофу в історії ядерної енергетики.

Унаслідок вибухів і пожежі впродовж десяти днів в атмосферу потрапляли радіоактивні речовини. Через перенесення їх вітром було забруднено близько 100 тис. км кв. на півночі України, а також прикордонні території Білорусі та Росії. Радіоактивна хмара з-над Чорнобиля дісталася тоді також до Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччини, Нідерландів, Бельгії та Великої Британії.

Керівництво СРСР замовчувало масштаби катастрофи. Мешканцям, які жили в радіусі 10 км від місця ЧАЕС, лише через 36 годин після вибуху повідомили про потребу тимчасової евакуації. Їх переконували, що вони повернуться додому через три дні.

«В связи с аварией на Чернобыльской атомной электростанции, в городе Припяти складывается неблагоприятная радиационная обстановка. (…) возникает необходимость провести временную эвакуацию жителей города в ближайшие населённые пункты Киевской области», – таке офіційне повідомлення повторювали на місцевому радіо в Прип’яті. У цьому місті, розташованому на відстані близько 4 км від ЧАЕС, до квітня 1986 р. жили працівники електростанції.

Евакуйовуючись, мешканці могли взяти із собою лише найнеобхідніші та цінні речі, документи і продукти харчування на перший період. Заборонялося брати, зокрема, посуд, дитячі іграшки та навіть домашніх тварин.

Згодом зону евакуації розширили до 30 км навколо електростанції. До 6 травня 1986 р. звідси примусово виселили понад 115 тис. осіб.

28 квітня керівництво СРСР через загальнодержавну інформаційну телепередачу «Врємя» передало коротке повідомлення про катастрофу, приховуючи її масштаб: «На Чернобыльской атомной электростанции произошла авария. Поврежденный один из атомных реакторов. Принимаются меры по ликвидации последствий аварии. Пострадавшим оказывается помощь. Создана правительственная комиссия». 29 квітня це повідомлення розмістили на сторінках радянських газет.

Щоб показати людям, що нічого особливого не сталося, в містах і селах, як і щороку в СРСР, організували першотравневі демонстрації, зокрема й у Києві, куди в ці дні через зміну напрямку вітру пішла радіоактивна хмара. Людям, які у квітні-травні 1986 р. потрапляли до лікарень з ознаками променевої хвороби, ставили діагноз «вегето-судинна дистонія».

Згідно з даними Українського інституту національної пам’яті, 30 працівників Чорнобильської атомної електростанції загинули внаслідок вибуху або померли впродовж перших місяців після катастрофи, близько 500 тис. осіб (за даними Greenpeace, близько 200 тис.) померли внаслідок опромінення, значні дози опромінення в перші дні після катастрофи отримали 8,5 млн мешканців України, Білорусі та Росії.

У ліквідації наслідків катастрофи впродовж кількох наступних років брали участь близько 600 тис. осіб, яких до Чорнобиля скеровували примусово. У випадку відмови їм загрожували гірші умови праці або навіть втрата роботи.

На територіях, забруднених унаслідок катастрофи, створено зону відчуження або так звану Чорнобильську зону. Більшість евакуйованих мешканців так більше сюди і не приїхала, лише невелика кількість із них наважилася на нелегальне повернення. Нині навколо електростанції в Чорнобилі живуть близько 100 осіб. Зона досі закрита, але для туристів організовують спеціальні екскурсії.

Для евакуйованих працівників електростанції майже за рік у Київській області збудували місто Славутич, розташоване за 60 км на схід від Прип’яті. У різних регіонах України також екстреними темпами зводили будинки та навіть цілі вулиці для родин, виселених із зони відчуження.

У 1995 р. Україна підписала в Оттаві меморандум, згідно з яким зобов’язалася закрити електростанцію до кінця 2000 р. Один із трьох реакторів зупинили ще в 1991 р., наступні два – в 1996 та 2000 р. Зараз атомна електростанція в Чорнобилі не генерує електроенергії. Доступ до енергоблоків мають лише працівники, які спостерігають за зупиненими реакторами. Остаточний демонтаж реакторних установок повинен закінчитися до 2064 р. На місці тимчасового бетонного саркофага, який з’явився над реактором четвертого блоку в 1986 р. у процесі гасіння пожежі, нині збудовано так званий Новий безпечний конфайнмент – ізоляційну аркову споруду.

Чорнобильська катастрофа увіковічена численними пам’ятниками, збудованими на території України, та встановленням Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (відзначають 14 грудня). У 2016 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, якою проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу. Українська влада пропонує внести Чорнобильську зону відчуження до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Наталя ДЕНИСЮК
На фото: Знак радіації біля річкового порту в Прип’яті.
Автор фото: Diana Markosian, Public Domain