Сьогодні точиться багато дискусій щодо проблеми надання польських літаків Україні. Про це говорять українські медіа, з’являється суперечка в польсько-українських відносинах... Водночас майже зовсім без відгуку залишається справа польських зенітно-ракетних комплексів «Перун».

По-перше, я хочу зазначити, що російський напад на Україну я сприймаю майже особисто, а тероризування мирного населення вогнем і бомбардуваннями вважаю проявом крайнього варварства. Проте варто пам’ятати, що агресія Росії – це переважно ракетна зброя та класична артилерія, авіація досі займає другорядне значення.

Я цілком розумію вимоги щодо «закриття неба над Україною» та прохання надати польські літаки (які, в додатку до всього, мали би стартувати з польських аеропортів), але ці дії – це спосіб втягнути країни НАТО у війну. Чи це має статися? Я промовчу, але зверну увагу на той факт, що близько мільйона громадян України (в основному жінки та діти) знайшли безпечний прихисток у Польщі. Тому можливе поширення конфлікту на Польщу – це ще й пряма загроза для них.

Не лише для Польщі й усього світу, але й для України переростання цього конфлікту в ядерну війну стане апокаліптичною катастрофою. Тут необхідні дії, подібні до плавання між Сциллою і Харібдою, – перемогти загарбника, але так, щоб, з одного боку, загинуло якомога менше невинних, а з другого, щоб не було ядерної гекатомби (якщо до неї дійде, важливими цілями для Росії були б українські міста, які нині так героїчно захищає українське військо).

Ми, поляки, багато разів залишалися наодинці з ворогом. Світ співчував нам, але не більше. Цей польський досвід добре описав Збігнєв Герберт:

«І ввечері вільний від фактів я можу розважити
Про справи давні далекі наприклад про наших
союзників за морем знаю вони щиро нам співчувають
Шлють борошно мішки відваги жир і добрі поради
Вони навіть не знають що нас зрадили ще їхні батьки
Наші колишні альянти часів другого апокаліпсису
Але сини ж не винні заслуговують на вдячність от ми і вдячні
Не пережили довгої як вічність облоги
Ті хто зазнали нещасть завжди самотні».

І в іншому місці:

«А потім як завше – луни і вибухи
красені хлопці командири безцінні
рюкзаки повні поразки червоні поля слави
сил додає усвідомлення – ми самі».

Ми вас розуміємо, друзі. Егоїзм світу призвів кілька десятиліть тому до знищення нашої столиці (моєї Варшави). Тоді загинули близько 200 тис. мирних жителів. У костелі, до якого я ходжу, так ніколи й не розібрані підземелля до сьогодні ховають під собою тіла жертв тих подій.

Україна не сама. В неї є те, чого в нас ніколи не було в наші складні часи, – довгий кордон із друзями (близькими друзями). Це межа безпечної втечі, а також великої допомоги, зокрема й військової (ех, скільки б ми дали за це в 1831, 1863, 1939 і 1944 роках).

Я не розкриваю таємниць. Ви можете прочитати це у Вікіпедії: новітні польські переносні зенітні ракетні комплекси «Перун» доставлено в Україну. Ця зброя (свого роду) найкраща у світі! («Перун» купили в нас також збройні сили США). З огляду на мету, тобто захист України від терористів із червоною зіркою на борту, «Перун» – це ідеальний засіб.

Енергію українських журналістів і вплив українських політиків варто спрямувати за Одру. Саме звідти йдуть сигнали щодо блокування інтеграції України до ЄС та НАТО. Саме там заблоковано можливість розширення банківських санкцій, а з тамтешніх складів надходить техніка, яка пам’ятає останні роки комунізму, що фактично є «провітрюванням» військових складів.

Жменька польських МIГ не змінить перебігу війни (хіба що ми наперед припускаємо, що це спосіб втягнути Польщу у війну). Переносні зенітні комплекси «Перун», якщо їх використовувати належним чином і у великій кількості, можуть мати набагато більше значення. Бажаю влучного ока тим, хто ними користується, та очищення ними українського неба від загарбників.

Роберт Чижевський,
директор Польського інституту в Києві