Якщо чесно, я скучила за театром. І, дивлячись на вщент заповнену залу волинського драмтеатру, розуміла, що я не одна така.
Як не банально, але дійсно все пізнається в порівнянні. Щороку восени новою постановкою в нас розпочинався театральний сезон. Ми знали: якщо не потрапиш на прем’єру, то якимись вихідними спокійно зможеш піти й переглянути виставу. І вибір був, адже в Луцьку діє не один театр. Проте спочатку пандемія, а зараз війна забрали цю можливість.
П’єса польського драматурга Олександра Фредро «Дами і гусари» – класика в постановках іменитих українських, польських і не тільки режисерів та театральних колективів.
«Нафталін», «совок», «неактуальна», «не на часі, бо війна» – так відреагували в Луцьку торік на підготовку прем’єри. Хтось сплутав польських гусарів із російськими. Хтось сказав, що музична комедія недоречна під час війни, хоча підготовка вистави розпочалася ще перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Проте, як на мене, твір Олександра Фредро заграв новими барвами 12 лютого у прем’єрній постановці «Хай живе любов» у виконанні артистів Волинського обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка. І подарував емоції, яких нам зараз, у часи війни, дуже бракує.
Вічна тема кохання і такого самого (марного, я вважаю) намагання чоловіків зберегти свою незалежність від жінок (сам письменник добивався своєї дружини Софії 11 років), мюзикл у живому виконанні з оркестром (а це не кожному театру під силу), своєрідний гумор, повна віддача й майстерна гра акторів на сцені безпрограшно сприяли успіху вистави. Не сподівалася, але отримала масу позитивних емоцій. Дякую театральному колективу та ЗСУ за можливість перезавантажитися.
До речі, в Польщі рішенням Сейму 2023-й оголошено Роком Олександра Фредро. В червні мине 230 років від дня народження видатного польського комедіографа, мемуариста, поета та солдата наполеонівських кампаній, а приватно – діда митрополита Андрея Шептицького.
Текст і фото: Софія Калюжна
