На місці, де колись було село Куповальці на Горохівщині, 16 липня провели поминальний молебень. Такого ж літнього дня 80 років тому тут загинули понад 200 поляків.
Дорога з Горохова на Берестечко. За селом Мар’янівка височіє хрест. Біля нього в тіні зібрався гурт ошатно вбраних людей. Ховаються від сонця, адже спека понад 30 градусів. Виходимо з отцем Земовитом з автомобіля, вітаємося. Очікуємо разом на гостей із Польщі.
Підіймаюся на пагорб до хреста. За ним до горизонту тягнуться поля, на яких спіє пшениця. Скоро жнива.
«Бачите той горбик у полі, де бур’яну більше? Ми там не оремо. Там немає як плугом робити, бо цегли в землі багато. Це на тому місці стояв костел, а навколо нього й розкинулося село. По Куповальцях більше знаку не лишилося. А село було немале, в ньому і школа була», – показав Микола Ковальчук, місцевий фермер.
Чоловіки, що стояли поряд, додали, що колись під час сільськогосподарських робіт на тих пагорбах провалився комбайн, натрапивши на якесь підземелля. Провал довелося засипати камінням, пішло кілька вантажівок.
80 років тому тут, у гміні Брани Горохівського повіту, розташовувалися польські та польсько-українські села, які входили в так званий Куповалецький круг: Борочиче, Красне, Куповальці, Люлівка і Люлівка-Венгерщина, Нове Гнєзно та Широке. 16 липня 1943 р. вони стали жертвами злочину в Куповальцях. Того дня угрупування українських націоналістів організовано вийшли з лісів коло Люлівки, Широкого, Галичан і Борочич. Вони оточили згадані поселення і вбивали всіх поляків, яких знаходили. Тоді, як і сьогодні, довкола колосилася пшениця. Хто жив ближче до залізничної станції, втікав туди, бо на ній була німецька озброєна охорона. Дехто сховався у збіжжі, але 17 липня бандерівці прочесали поля і вбили всіх, кого знайшли. Невдовзі спорожнілі будинки спалили. І якби не встановлений кільканадцять років тому пам’ятний хрест, нічого не вказувало б на те, що ці поля стали могилою для сотень поляків.
Біля хреста стоять троє чоловіків у рясах і єпитрахилях. Знайомимося. Це священники Православної церкви України, отець Віталій Куць із храму Святих Апостолів Петра і Павла (село Мар’янівка), отець Андрій Андрусик із храму Святого Миколая Чудотворця і храму Пророка Божого Іллі (Борочиче) та греко-католицький священник, отець Володимир Зінько із храму Покрову Пресвятої Богородиці (Мар’янівка). Четвертим церковнослужителем, який прибув на захід, став римо-католицький священник, отець Земовит Коперський, вікарій кафедральної парафії Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку.
Невдовзі під’їжджає колона автомобілів із біло-червоним прапором і написами «Куповалецький круг». До місцевих жителів приєдналися польська делегація та журналісти. Крім української, звучать польська, англійська та французька мови.
Захід відкрила Юлія Ковальчук, співголова «Товариства польсько-українського примирення», яке стало ініціатором акції. Вона живе і працює в Польщі, але народилася тут, у Борочичах на Волині. Це її батько Микола показував мені, де стояв костел. Про злочин у своєму рідному селі Юлія дізналася під час навчання в Польщі. Тоді це спонукало її шукати відповіді на непрості питання польсько-українських відносин. До речі, прадід Юлії був одним із тих українців, які рятували поляків під час Волинського злочину.
«У нашій спільній польсько-українській історії були і тяжкі, і хороші моменти. Про добрі відносини можемо говорити сьогодні, коли поляки відкрили нам свої домівки, свої серця. Але були й чорні сторінки, і нам потрібно про них пам’ятати. Саме для цього ми тут зібралися – вшанувати пам’ять загиблих поляків і українців, які їх рятували», – сказала Юлія Ковальчук.
Вона представила головного гостя заходу Кшиштофа Гілевича – останнього вцілілого в різні в Куповальцях. У липні 1943 р. йому було два з половиною роки.
«Я не гість, бо я тут народився і дуже часто буваю. Вже не раз брав участь у подібних заходах, тільки масовіших, бо не було війни. Тут, за нашими плечима, були Куповальці. 80 років тому з лісів, де колись була Люлівка, вийшли банди і взяли польські села у кліщі. Ті, хто жив ближче до лісу, були захоплені зненацька. З ними обійшлися найжорстокіше. Ті, хто жив ближче до дороги, втікали в бік річки Гнила Липа. Вона була тоді набагато більшою, ніж зараз, у ній було багато вирів, тож не всім вдалося через неї перебратися», – пригадав Кшиштоф Гілевич.
Він разом із батьками в 1943 р. жив у Куповальцях. Мати була вчителькою в місцевій школі, батько займався сільським господарством. 16 липня його батькам вдалося втекти. Сім’я майже два тижні ховалася у збіжжі, доки не вдалося перебратися в безпечне місце. Невдовзі Гілевичі оселилися в Ланьцуті.
Кшиштоф Гілевич присвятив багато років дослідженню злочину в Куповальцях: вивчав документи, збирав свідчення. В результаті проробленої роботи вийшли кілька книг і кілька сотень статей. Саме він став ініціатором встановлення наприкінці 1990-х рр. пам’ятного хреста в Куповальцях, на місці, де був в’їзд на господарство його батьків.
Він поділився історією своєї сім’ї й наголосив на тому, що не всі українці вбивали поляків.
«Мушу сказати, що було багато українців, які були проти того, що робилося. Серед нас є Мариля Сцібор-Мархоцька, авторка книжки «Праведники», яка зібрала багато свідчень про це. У ній багато-багато прізвищ українців, які допомагали польським сусідам: чи ховали їх, чи приносили в пшеницю їжу», – сказав Кшиштоф Гілевич.
Він розповів про українця Василя Ткачука, який жив скраю в Куповальцях, майже на межі з Борочичами, біля мосту. Він був найзаможнішим господарем у Куповалецькому крузі, мав понад 100 га землі. Василь дружив із поляками і був приятелем Броніслава Гілевича, діда пана Кшиштофа, і сховав у своєму чималому господарстві багатьох поляків.
«Із вежі на станції проглядалася територія Куповальців. І поляки, які знайшли там прихисток, помітили, що Ткачук зранку, завжди о тій самій порі, носить щось до однієї копиці. Вони вирішили, що, мабуть, там хтось ховається. Польська самооборона в супроводі німецької охорони зробила вилазку. Підійшли, гукнули: «Хто в копиці, виходь!» А звідти голос: «Це ти, Ясю?» «Це ти, Халіно?» Це була моя тітка Халіна Гілевич. Вони допомогли їй вибратися з копиці й відвезли в безпечне місце», – розповів Кшиштоф Гілевич.
Пан Кшиштоф – голова правління об’єднання родин поляків, які народилися в Куповалецькому крузі. Багато років це об’єднання займається збереженням пам’яті про Куповалецький злочин.
«Під час цих трагічних подій мені було лише два з половиною роки, але ми всі, хто це пережив, будемо до кінця свого життя вдячні тим людям, які не боялися нам допомогти, хоча це загрожувало їм втратою життя. Ми близько десяти років добивалися, щоб обіч цього хреста поставити подячний обеліск тим українцям, які допомогли вижити в ті трагічні хвилини 1943 р.», – сказав він.
«Майбутнє належить молодим, і мене радує, що саме молодь із нещодавно створеного «Товариства польсько-українського примирення» перейняли естафету і ми разом реалізували цю зустріч. А ми, останні могікани, будемо закривати наш «Куповалецький круг», адже нас залишилися жменька. Десять років тому, у 2013 р., сюди приїхали понад 150 осіб, а тепер тут тільки скромна делегація. З кожним роком нас все менше і менше», – поділився пан Кшиштоф.
Після цього поіменно пом’янули поляків, убитих у цих полях 80 років тому. Як відмітив Кшиштоф Гілевич, хоча на хресті згадано 130 загиблих, йому вдалося встановити 216 імен.
Короткий поминальний молебень провели священники. Римо-католицький священник молився польською, а потім прозвучали молитви українською. Наприкінці польська делегація зачитала спеціально укладену молитву за невинно вбитих, яка закінчується закликом за Україну: «Помилуй, Господи, цей край, щоби повернувся в нього мир. О Ісусе, Царю миру, вислухай наші прохання!»
Олег Басалик, очільник Мар’янівської територіальної громади, до якої зараз належить територія, де колись були Куповальці, повідомив, що виконавчий комітет селищної ради надав згоду на встановлення обеліску українцям, які допомагали полякам. На сайті громади можна знайти проєкт цього пам’ятника та імена українців, яких він вшановуватиме.
Виступивши перед присутніми, посадовець насамперед подякував Польщі та полякам за допомогу, яку вони надали і продовжують надавати Україні та українцям у тяжкий час.
«На цьому пшеничному полі загинули і поляки, і українці. І ми плануємо встановити тут, біля цього хреста, обеліск, який буде вшановувати загиблих поляків і українців. Відповідне рішення одноголосно прийняв виконавчий комітет», – заявив Олег Басалик.
Повертаючись з отцем Земовитом до Луцька, в Горохові ми зупинили наш автомобіль, щоб дати дорогу траурній процесії. Горохівчани проводжали в останню путь свого земляка Дмитра Редчука, який віддав життя, захищаючи українську землю від окупанта. Такою є ціна миру, за який поляки та українці молилися під хрестом у Куповальцях.
Текст і фото: Анатолій Оліх
