Радість, зворушення та сум – так коротко можу розповісти про мої відчуття після чергових відвідин місць, пов’язаних із життям моєї прапрапрабабусі Еви Фелінської – відомої письменниці, патріотки та матері Святого – архиєпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського.

Траса відвідин пролягала через Торчин, де в місцевому музеї зібрано пам’ятки про Еву, далі був Воютин, де вона жила після одруження з Герардом, а також місце її поховання на кладовищі в селі Скірче.

Зворушення, бо я мала можливість побувати в місцях, пов’язаних із моєю сім’єю.

Сум, тому що кладовище в селі Скірче перебуває в плачевному стані. Місце, де знаходився склеп Еви Фелінської, нині невідоме, але точно відомо, що він знаходився на цьому кладовищі. У 2010 році я була тут у паломницькій мандрівці слідами Святого і бачила небагато могил, які знаходилися в селі Скірче, хрест, який вшановує місце, де знаходилися костел і кладовище. Тоді можна було підійти до Хреста і пройти між надгробками. Сьогодні цього майже не можна зробити. Бур’яни й кропива майже у зріст людини. А ті нечисленні надмогильні плити зараз зруйновані.

У мене склалося враження, що в Україні Ева Фелінська більш відома, ніж у Польщі. Про це свідчить хоча б той факт, що у Луцьку (і не тільки) активно діє Товариство польської культури ім. Еви Фелінської. Мала приємність познайомитися з людьми, які там працюють. Дякую їм за можливість відвідати місця моїх близьких.

Ханна де Сас Ступніцька