Луцький театр «Гармидер» із нагоди свого 20-го, ювілейного сезону розпочав серію перформативних читань. Першою читали п’єсу «Сенат шаленців».
12 листопада в «Культурному укритті» в Луцьку відбулося читання однієї із найяскравіших п’єс польського лікаря Януша Корчака «Сенат шаленців».
Востаннє «Гармидер» показував цю філософську драму ще у 2016 р. Уперше в театрі виставили її у 2012 р. за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку. Режисерка постановки – Руслана Порицька.
Із нагоди 20-го сезону актори «Гармидера» вирішили нагадати глядачам ті свої вистави, які вже були в репертуарі, але зараз театр призупинив їх покази або вже не може показувати з певних причин. Одна з таких вистав – п’єса Януша Корчака.
«Януш Корчак – це велика людина, польський письменник, лікар та вихователь у дитячому будинку, педагог, який дуже багато зробив у багатьох галузях. Його п’єса написана майже 100 років тому, але вона, на жаль, дуже суголосна нашій дійсності, вона позачасова», – каже Руслана Порицька.
Підготовка до читання тривала лише тиждень. Як зазначають у театрі, це був певний експеримент. Акторський склад був вдягнений у білі сорочки, які колись, після початку повномасштабного вторгнення їм подарував, якийсь чоловік.
«Він прийшов, дає нам стопку цих білих сорочок і каже: «Це Вам, для вашого театру». Я тоді ще подумала: для чого нам їх стільки? А зараз вони дуже знадобилися, адже доповнюють всю цю картину», – розповідає режисерка.
Перед початком вистави глядачі зробили благодійні внески. Всі кошти передадуть актору театру «Гармидер» Сергію Панасу, який захищає нас зараз на Куп’янському напрямку.
Після читання всі зацікавлені могли залишитися на обговорення: поділитися думками про людину, життя та смерть, про гру акторів та просто поспілкуватися й поділитися емоціями.
«Це не про гру, це про справжність. Мені здалося, що вдалося прожити, дістати десь глибоко із себе частинку цієї божевільності кожному, хто висловлювався сьогодні на сцені. Загалом це не історія про те, щоб подобалося, це історія про те, щоб щось тебе твоє «догнало» і ти з ним пожив та глянув правді у вічі. Це не історія, яка має подобатися, вона має торкати. Так ось воно і торкнуло», – поділилася одна із глядачок.
Текст і фото: Анастасія Басалка
