«У кожного з нас є прадід, прапрадід чи прапрапрадід, який воював на фронтах Першої світової чи Великої війни, як її тоді називали», – зазначив генеалог Артур Альошин на відкритті фотовиставки, присвяченої Кисилину та околицям у 1914–1918 рр.

Нещодавно минула 110-та річниця початку Першої світової війни. Вона вибухнула 28 липня 1914 р., затягнувши у вир лихоліття, зокрема, й Волинь.

У створеному в листопаді 2023 р. Музеї Кисилина вирішили нагадати історію села й околиць у ті часи. 11 серпня тут відкрили виставку «Кисилин та околиці на фото Першої світової війни». На ній представлено близько 300 світлин із приватних колекцій та архівів і бібліотек Німеччини, Австрії, Угорщини, Польщі й України.

«Тут можна побачити фото з Кисилина, Зубильного, Затурців,  Озютичів, Твердинь, Осьмиговичів, Сенявки, Холопичів і ще багатьох різних маленьких колоній, фільварків, хуторів, які нині не існують. Про деякі з них люди вже не пам’ятають», – розповів автор виставки, генеалог Артур Альошин, який наповнює музей та досліджує історію села.

Він зазначив, що розповідаючи про Кисилин під час Першої світової війни, потрібно говорити і про навколишні села. «В цих околицях дислокувалися війська австрійські, потім німецькі. Десь містився штаб, десь – лазарет чи бліндаж. Війну волиняни бачили ще понад 100 років тому», – додав генеалог.

«Якщо пошукати глибше, то в кожного з нас є прадід, прапрадід чи прапрапрадід, який воював на фронтах Першої світової чи Великої війни, як її тоді називали. Проте пам’ятників загиблим у цій війні в нас немає, і ніде не згадують їхні імена», – звернув увагу дослідник.

На виставці представлено світлини з приватних колекцій Артура Альошина, Віктора Літевчука, Андрія Кленка та Іренеуша Ясюка. Проте основним джерелом стали матеріали німецьких полків.

«Німці мали тоді можливість фотографувати. Солдати російської армії теж робили знімки, але переважно приватні, щоб вислати додому. Натомість німці робили цілі фотоальбоми. У 20–30-х рр. вони практично по кожному полку видали грубезну книгу з фотографіями за 1914–1918 рр.», – сказав Артур Альошин.

Нині він опрацьовує ці книги, які містять також солдатські спогади. Планує доповнити інформацію архівними документами та сучасними фотографіями околиць Кисилина, де збереглося багато дотів із часів Першої світової, та представити її у 2026 р., до 110-ї річниці Луцького прориву.

На відкритій у неділю фотовиставці, яка діятиме до кінця вересня (якщо бажаєте відвідати музей, сконтактуйте з ним на сторінці у Facebook), можна побачити руйнування часів війни, облаштування німецьких та російських позицій, солдатські поховання. Представлено теж солдатський побут: будинки солдата, кінотеатри, офіцерські казино. Військові мапи дозволяють зорієнтуватися, де які полки чи бригади стояли.

У сталій експозиції музею можна побачити і предмети часів Першої світової війни. На вітринах представлено оригінали листівок із колекції Артура Альошина, книгу 92-го полку, який стояв у Кисилині, набої, ґудзики та саперні лопати.

На відкриття виставки завітав ініціатор створення музею Василь Шахраюк із Нововолинська, який викупив приміщення та профінансував облаштування в ньому експозиції. Його дід походить із Кисилина. Вивчаючи історію свого роду та виношуючи ідею створення в селі музею, він познайомився з Артуром Альошиним. «У мене була своя ідея, а в Артура – своя, тож ми об’єднали зусилля», – сказав Василь Шахраюк.

Предки Артура Альошина жили в Кисилині ще до Першої світової. Мешкали теж у Зубильному, Семереньках, Затурцях і Сенявці. Він уже не один рік вивчає історію цих околиць.

Хоч музей існує менш як рік, сюди приїжджають аматори краєзнавства з навколишніх населених пунктів. Людмила Полякова та Інна Ковальчук із Будинку дитячої та юнацької творчості Локачинської селищної ради активно цікавилися експозицією. Вони захоплюються Музеєм Кисилина і мріють про щось подібне в рідних Локачах, навіть записують розмови зі старожилами. «Хочемо записати спогади, поки ще живі люди, які можуть щось розповісти», – зазначили вони.

«Мені дуже цікаво. Я теж займаюся пошуками», – сказав поціновувач історії із Зубильна, уважно роздивляючись експонати.

«Ми тим, хто займається пошуками, кажемо: приносьте все», – заохотив Артур Альошин. Зібрані ним експонати – це приклад того, що варто уважно дивитися навколо себе, зокрема, й на землю, по якій ходите. Показуючи граничні стовпчики, знайдені в селі й околицях, зазначив: «Цей лежав у землі ось біля того дерева, поблизу музею».

У музеї ще довго було гамірно, люди довго не розходилися, обговорюючи побачене.

«Нам треба побільше таких Василів», – сказала бібліотекарка Ганна Базюк, звертаючи увагу на те, як важливо, щоб такі ініціативи підтримували меценати.

Староста Кисилина Павло Ляшук, пояснюючи, чим важливі подібні заходи, наголосив: вони піднімають престиж села.

Для Кисилина, містечка з багатою історією, сьогодні така підтримка дуже важлива. Нині сюди не доберешся рейсовим автобусом. У селі – багато старих хат, у яких ніхто не живе. Місцева церква, пам’ятка національного значення XVII ст., потребує негайного ремонту, а руїни костелу (теж пам’ятка національного значення) – консервації.

Кисилинці не опускають рук. Гуртуються навколо церкви, Будинку культури, де діють бібліотека (до речі, з власним музейним куточком, є тут і «Польська полиця») та аматорський колектив, а ще останнім часом регулярно прибирають руїни костелу та католицький цвинтар, дбають про місця пам’яті євреїв Кисилина.

Текст і фото: Наталя Денисюк