1983 р. на сторінках обласної «молодіжки» я розпочав дискусію про перспективи Старого міста в Луцьку, що увінчалася урядовою постановою в 1985 р. про створення історико-культурного заповідника. Пригадую яскраві епізоди співпраці дирекції заповідника з польськими спеціалістами, що врешті-решт принесла чудові результати в четвертій декаді.

Юзеф Крашевський і Збігнев Ревський

Луцький замок на великому полотні в центрі експозиції Музею-садиби Юзефа Крашевського став великим відкриттям під час моєї подорожі з польськими колегами, журналістами «Тигодніка Хелмського» до Романова (нині Люблінське воєводство). Він виринув зненацька серед лісів між Влодавою і Білою (Бяла-Подляска), звідки вирушив на польсько-радянську війну мій дід Корній Ворон – рядовий 34-го полку піхоти Війська Польського, мобілізований у травні 1919 р.

 «Чи збереглася на Волині пам’ять про Крашевського – великого друга українського народу, який у 50-ті рр. минулого століття хоробро боровся проти своїх співвітчизників-поміщиків за розкріпачення селян, яких звільнив у своїх маєтках від кріпосного права? Він… ніколи не забував потреб волинського селянства і дуже любив волинську старовину».

Це запитання містилося в одному з листів Збігнева Ревського на адресу дирекції історико-культурного заповідника в Луцьку. «Консерватор забиткув», останній із керівників управління охорони культурної спадщини Волинської воєводської адміністрації упродовж 1937–1939 рр., став першим зарубіжним науковим консультантом Петра Троневича і Бориса Сайчука з науково-дослідного відділу заповідника.

Збігнев Ревський заохочував: «От якби хтось з українських істориків культури прочитав тисячі листів кореспонденції Крашевського у Кракові (Академія наук, вулиця Славковська, 17). З історії Волині там знайдеться багатюща інформація…»

«У мене добрі вісті: в Народній бібліотеці (площа Красінських) відкривається виставка «Крашевський». Там є велика олійна картина Луцького замку з боку Воротньої вежі з ренесансною готикою і друга – завдовжки два метри – панорама цілого Луцька з усією його архітектурою – від замку до бернардинського монастиря. Вам треба все це побачити і мати в себе копію. Можливо, заїдете до Варшави на два-три дні?»

Отож, під час мого наступного стажування в «Тигодніку Хелмському» восени 1988 р. колега Чеслав Дземідок зателефонував до Варшави, де нас гостинно зустрічали високий худорлявий Збігнев Ревський і його миловидна й делікатна дружина, мистецтвознавиця Романа Здярська.

Із дозволу подружжя 15 жовтня 1988 р. у молодіжній газеті я опублікував фрагменти листів під заголовком: «Збігнев Ревський: «Я їхав на Волинь як закоханий жених до нареченої».

Я із задоволенням перечитав свою публікацію про Збігнева Ревського, коли готував реферат для конференції «Співець волинського краю» у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Відзначення 200-ліття від народження Юзефа Крашевського у 2012 р. почалося месою в костелі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку, а фестиваль «Рожищенська мальованка» завершив ювілейні заходи. Директорка Музею Крашевського з Романова передала лучанам копію картини Крашевського «Волинський пейзаж».

Але де тепер роботи Юзефа Крашевського про Луцький замок і Старе місто? Чи можна виготовити копії? До з’їзду монархів у «новій редакції» є ще час (у 2029 р. Луцьк відзначатиме 600-річчя з’їзду європейських монархів, – ред.).

Збігнев Стшелєцький про «підземну туристику»

На початку нашої дискусії про проблеми й перспективи Старого міста автори проєкту історико-архітектурного заповідника (саме так він мав називатися, згідно з первинним задумом) звернули увагу читачів на своєрідну житлову забудову історичного ядра Луцька. «В ньому цілі квартали мають по три-чотири поверхи підвалів», – так 18 серпня 1983 р. мою розмову з архітектором Ростиславом Метельницьким прокоментував кандидат архітектури Богдан Колосок.

Ростислав Метельницький і Богдан Колосок, автори проєкту історико-архітектурного заповідника в Луцьку. Фото із сайта volart.com.ua

 Під час розмов про Старе міста ця тема раз по раз інтригувала лучан. А після створення в 1985 р. дирекції історико-культурного заповідника вона постійно була в полі зору його директора, архітектора Віктора Іржицького.

1 жовтня 1985 р. газета оголосила про новий етап операції «Старе місто»: «Дирекція історико-культурного заповідника планує розпочати розчистку підвалів будинку, в якому жила Леся Українка, на вулиці Карла Лібкнехта, 23 (тепер Драгоманова). Чекають свого часу й не менш цікаві триповерхові підвали костьолу єзуїтів, де тепер музей атеїзму. За переказами старожилів, десь тут починається підземна галерея, яка веде на територію Луцького замку. З часом вона може стати екскурсійним маршрутом, який, на думку директора, поєднає дві пам’ятки архітектури і подарує туристам немало позитивних емоцій».

Коли читачі запропонували створити на основі найстарішої аптеки Луцька музей аптечної справи, тема підземної забудови виринула знову.

«Як пригадує фармацевт цієї аптеки з 1925 р. Іван Михайлович Криштоп, – зазначав під час дискусії на сторінках «молодіжки» 12 жовтня архітектор Тарас Рабан, – колишнє приміщення аптеки тягнулося вздовж усієї вулиці, мало три поверхи підвалів, підземні ходи вели в різні куточки міста».

У листопаді 1987 р. на запрошення дирекції заповідника підземну забудову Старого міста досліджували спеціалісти Гірничо-металургійної академії з Кракова на чолі з професором Збігневом Стшелєцьким. Автор оригінальної методики проведення реставрації старовинних архітектурних об’єктів керував реставрацією та відкриттям для екскурсантів підземних систем у багатьох містах. «У підземеллях Сандомира, що мають багато схожого з луцькими, за 10 років після відкриття побувало понад мільйон туристів. Історія під ногами дає тут не тільки знання про рідний край», – читаємо в публікації Валерія Мельника «Гроші під… ногами».

Збігнев Стшелєцький. Фото надав автор

Авторитетна думка керівника групи польських спелеологів надихала всіх учасників операції «Старе місто». «Те, що мають волиняни, – унікальне в Європі – і перебільшення тут не буде. Збереглися підземелля добре… Відкриття підземель, упевнений, різко підвищить цінність Старого міста як туристично-екскурсійного комплексу і гаятися з роботами не можна», – констатував Збігнев Стшелєцький.

Проєкт створення заповідника передбачав три етапи для виконання протягом 1970–1985 рр. Реалізація проєкту починалася із запізненням на 15 років.

Звичайно, тих проявів вандалізму, що їх зафіксували під час обстеження підземної забудови 1987 р., могло бути набагато менше. І руйнівних наслідків вібрації теж: упродовж 40 років інтенсивність руху транспорту на поверхні не зменшилася, транспортна артерія, як і раніше, розрізає Старе місто навпіл.

На пам’ятках сакральної архітектури в межах Луцького й Окольного замків досягнення «підземної туристики» набагато цікавіші. У четвертій декаді її ресурси збагатив проєкт «Нове життя Старого міста: ревіталізація пам’яток історико-культурної спадщини Луцька та Любліна» за фінансової підтримки ЄС у межах Програми транскордонного співробітництва.

Багатоярусна історія старого Луцька. Рисунок Ростислава Метельницького. Фото із сайта volart.com.ua

Післямова. Нещодавно краєзнавець Віктор Крамар пообіцяв показати місце, де на початку 60-х рр. провалля оголило три підземні поверхи житлового будинку. Оригінальнішої забудови йому ніде більше бачити не доводилося.

Приємно знати, що завдяки заповіднику ти сам і ще хтось щось дізнався про тисячолітнє місто на пограниччі народів і культур. Ми ще не досягли краю того, що потрібно знати про Старе місто в Луцьку. За новими знаннями дослідникам локальної історії в заповіднику не треба ходити далеко, лише по лінії найбільшого опору, як і всі попередні роки.

Василь Ворон, журналіст, магістр державного управління

Головне фото: Роман Павлюк