Будинок, у якому нині знаходиться Волинський краєзнавчий музей, побудований у 1928-30 р.р. за проектом луцького архітектора Казимира Яницького як адміністративний корпус Окружного земельного управління, де воно і розташовувалося до 1939 року.

Лише у зв’язку з реорганізацією державного управління назва закладу була змінена на Волинський відділ Міністерства рільництва і рільничих реформ. Прилегла територія називалася містечком (колонією) службовців: в ошатних невеликих будинках, вкритих, як і будинок земельного управління, червоною черепицею, мешкали чиновники з сім’ями. За вулицею Виспянського (потім Верхня, з 1941 р. – Горбок, нині забудована), на схилі до річки Сапалаївки, був розбитий сквер з пішохідними прогулянковими доріжками — теренкуром, залишки якого збереглися частково й досі. Доріжки розташовувалися ярусами, серпантином; нижні з верхніми сполучалися сходинками, місточками, стежками через схили, засаджені кущами й деревами. Найбільші дерева у парку нині – це насадження початку 1930-х років. Вздовж доріжок стояли лавочки.

Після війни паркові присвоїли ім’я Клима Ворошилова. Вхід до парку був оформлений скульптурами, характерними для епохи соцреалізму: на масивних високих постаментах стояли комсомолка-колгоспниця і комсомолець-робітник (можливо, шахтар). Встановили паркові скульптури: Слоника і Моську (нині Слоник залишився сам); мало хто знає, що ця скульптурна група була своєрідною ілюстрацією до байки І.Крилова: „Ах, Моська, знать, она сильна, что лает на Слона!”. Вище від літнього танцювального майданчика стояв олень на кам’яному постаменті у вигляді скелі.

1954 року один зі схилів парку, справа від мосту через Сапалаївку, був використаний для будівництва дитячої залізниці. Двоповерховий – від річки, одноповерховий – від вулиці Горбок, будинок-терем оригінальної конструкції гарно вписався у ландшафт; залізнична колія пролягла вздовж Сапалаївки і не псувала парку; станція відправлення називається „Росинка”. Парк спробували перейменувати в Парк юних залізничників, пізніше, нібито, в Комсомольський, але нові назви не прижилися.

Палац учнівської молоді „прихопив” частину території парку і закрив його панораму від вулиці Шопена. Ще пізніше вулиця Верхня (Горбок) була використана під приватну забудову. До парку можна потрапити через прохід між корпусами Палацу, але, на жаль, парк втрачає своє призначення зони відпочинку; значення теренкуру – зони лікування дозованою ходою — він утратив уже давно. Ще одні легені міста все більше знищуються через нашу байдужість і безгосподарність.

Історичні довідки:

Станіслав Виспянський (1869-1907) – польський письменник, художник. Учень Яна Матейка. Вивчав народне мистецтво і архітектуру Галичини, працював у галузі графіки, живопису і театрально-декоративного мистецтва. Автор історичних драм „Варшав’янка”, „Легіон”, „Листопадова ніч”, політичних – „Звільнення”, „Акрополь”. Був знайомий з письменником В.Стефаником, українським художником М.Жуком.

Климент Ворошилов (1881-1969) – діяч Комуністичної партії і Радянської держави, Маршал Радянського Союзу (1935), двічі Герой Радянського Союзу (1956, 1968), Герой Соціалістичної Праці (1960). В роки громадянської війни командував 5-ою Українською армією, Царицинським фронтом, 10-ою армією, був членом Реввійськради I-ої Кінної Армії. Все життя займав високі військові, партійні, радянські посади. Похований на Красній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Наталія ПУШКАР